Заборонені чари

Дійшовши до своїх покоїв, Маріка вже у вітальні відчула, що її портал зараз активовано. Мабуть, ще ввечері місіс Волш навідалася сюди, побачила, що лист та годинник зникли, тому не змогла дочекатися призначеного часу і прибула на зустріч раніше.

Маріка нечутно прослизнула до спальні й обережно рушила до кабінету. На півдорозі вона загасила свою світлову кулю, поклала її на підлогу попід стіною і привела в дію заздалегідь підготовлені чари. Маріка не була аж такою безвідповідальною, щоб не вжити застережних заходів. Портал у братовім кабінеті вона залишила відкритим, а в світлову кулю, з якою встановила магічний зв’язок, вклала спеціальне повідомлення, щоб його було негайно надіслано всім членам Ради у тому разі, коли цей зв’язок перерветься.

Після цього Маріка стала почуватися спокійніше і впевненіше. Наблизившись до дверей кабінету, вона уважно прислухалася і визначила, що там перебуває лише одна людина.

Самі двері було замкнено зсередини на засув — цілком розумна пересторога. Маріка могла прибрати його за якусь секунду, але навмисно зробила це повільно. Людина в кабінеті, помітивши, що засув рухається сам по собі, сторожко відступила до порталу, проте в її рухах не відчувалося зайвої нервовості. Вочевидь, вона боялася появи когось із прислуги; а от зустріч з тими, хто силою думки здатний рухати предмети, її не лякала.

Ввійшовши до кабінету, Маріка побачила в світлі порталу струнку біляву жінку середнього віку. В її правильних і тонких рисах обличчя була помітна безсумнівна родинна схожість з Кейтом та Джейн. І з Кейтом — особливо.

„Не дивно, що він вважає її своєю справжньою матір’ю,“ — майнуло в Марічиній голові.

Вона мовчки зачинила за собою двері, замкнула їх на засув і лише тоді сказала:

— Добрий вечір, місіс Волш.

— Добрий вечір, леді Маріко, — відповіла Кейтова мати і зміряла її пильним поглядом, в якому вчувалося невдаване захоплення. — А ви дуже вродлива. Досі я бачила вас лише на фотографіях, але вони не передавали всієї вашої живої краси.

Маріка змалку звикла до того, що її зовнішність справляє на людей сильне враження, їй було приємно вислуховувати компліменти як від чоловіків, так і від жінок. А слова місіс Волш принесли їй особливе задоволення — адже це була похвала свекрухи…

— Рада, що сподобалась вам, місіс Волш. І принагідно хочу подякувати за попередження. Ви врятували життя мені, моєму батькові та Алісі.

— Це було найменше, що я мусила зробити. — Вона секунду помовчала. — І скажу чесно, що зробила це не лише для вас, а й для моїх дітей. Я сподівалася, що вони прийдуть з вами. Хоча б один Кейт…

— Не зараз, — твердо мовила Маріка. — Поки вам ще рано зустрічатися. Але запевняю вас, що з Кейтом та Джейн усе гаразд. Перекажіть панові Смирнову, що я добре дбаю про його доньку.

Місіс Волш нітрохи не здивувалася її обізнаності. Певно, вирішила, що Кейт і Джейн переповіли їй зміст листа. Або ж здогадалася, що вона його сама прочитала.

— Можете сказати це йому особисто, — запропонувала Кейтова мати. — Пан Смирнов дуже хоче поговорити з вами. Якщо ви погодитеся піти зі мною… — Вона замовкла, побачивши, що Маріка заперечно хитає головою. — Повірте, для вас це цілком безпечно. Наші наміри чисті.

— Я вірю вам, місіс Волш. Проте не збираюся без необхідності випробувати долю. Якщо пан Смирнов хоче поговорити зі мною, ми можемо зустрітися тут.

Місіс Волш кивнула:

— Я попереджала його, що ви не погодитеся. Тоді зачекайте хвилинку, зараз покличу пана Смирнова. — І ввійшла в портал.

За час її відсутності Маріка встигла лише перевірити, чи щільно зачинені віконниці, і запалити світильник у люстрі. Менш ніж за пів хвилини місіс Волш повернулася в супроводі худорлявого літнього чоловіка, який нітрохи не був схожий на свою дочку Джейн, зате чимось (можливо, настовбурченим сивим волоссям, високим лобом і проникливим поглядом) нагадував старого Альберта Ейнштейна з зображень, що їх Маріка зустрічала в книжках.

— Леді Маріко, — дещо церемонно промовила місіс Волш, — дозвольте відрекомендувати вам доктора Алекса Смирнова, Куратора наукових проектів.

— Рада з вами познайомитися, докторе, — відповіла Маріка.

— Моє шанування, принцесо, — ввічливо сказав Смирнов. — Давно хотів зустрітися з вами. Знаєте, я бачив ваші фотографії…

— Знаю, — якомога м’якше урвала його Маріка; вона любила компліменти, проте не любила їх повторень. — У житті я ще гарніша. Щойно місіс Волш про це говорила.

— Гмм… — трохи збентежився Смирнов. — Ну, гаразд. Дейна повідомила, що ви відмовилися від мого запрошення.

— Так. Я вважаю, що наша перша розмова має відбутися тут.

— Тут, то тут, — погодився Смирнов, проходячи вглиб кімнати.

Він не озирався довкола з допитливістю відвідувача музею, з чого Маріка зробила висновок, що він і раніше був у її кабінеті.

— Прошу сідати, — запропонувала вона обом гостям. — Можете говорити вільно, не стишуйте голос. Якщо ми не кричатимемо, нас ніхто не почує. А портал на цей час краще закрити. Ви не заперечуєте?

Смирнов та місіс Волш обмінялися швидкими поглядами.

— Добре, — сказала Кейтова мати. — Ми згодні.