Заборонені чари

— А вуйко Ховрань, — продовжувала Джейн. — Він прихильний до нас не лише тому, що ми вигідні клієнти і гарно платимо. Просто ми йому сподобались — от і все. Елішка також мила з нами не через щедрі чайові.

„Особливо вона мила з тобою,“ — подумалося Кейтові.

— Котятко належить до шляхти, — сказав він. — А вуйко Ховрань — типовий представник третього стану — по-нашому, середнього класу. Це люди респектабельні, забезпечені, мають вагу в суспільстві, для них честь і гідність — не порожній звук. Ти ще не стикалася зі справжньою голотою… втім, ні, таки стикалася. Я певен, що Рудий Кнур — виходець з низів, він нітрохи не схожий на шляхетного розбійника.

Джейн здригнулася.

— Гадаєш, уся біднота тут така?

— Я цього не казав. Проте можеш не сумніватися, що в бідних кварталах ми спіткали б чимало рудих кнурів, ладних порішити нас хоча б через наше дороге вбрання. І далеко не всі вони злочинці — а просто злидарі, що ледь перебиваються з хліба на воду, озлоблені на весь світ, а надто ж на людей, що живуть краще за них.

— А хіба слуги не з бідняків?

— Зважаючи які слуги. Домашня й особиста прислуга — це окрема каста. У феодальному суспільстві до таких слуг ставляться радше як до молодших членів родини, оскільки від них залежить не лише добробут, а часом і життя хазяїв. Буває, що слуги і є родичами — як от Елішка… — Кейт докурив сигарету до самісінького фільтру й роздавив недопалок об стінку келиха. — Ну то що, лягаймо?

— Та мабуть, — погодилася сестра. — Тільки не гаси свічки. Хай буде задушливо, але не так страшно.

Кейт сходив за перегородку, витрусив попіл та недопалок у відерце для сміття і вимив келиха. Коли він повернувся, Джейн уже була в ліжку — проте не лежала, а сиділа, мерзлякувато обхопивши плечі руками. Вона здавалася такою слабкою, беззахисною, вразливою…

— Кейте, — жалісливо мовила Джейн. — Мені страшно. Щойно тут лежав Рудий Кабан…

— Кнур, — машинально виправив Кейт.

— Кнур і є кабан. Просто великий.

— Не має значення. Великий чи малий, зараз він у надійних руках. Його вже не відпустять. А постіль поміняли.

— Я це розумію. Та все одно мені страшно… Кейт, будь ласка, ляж поруч зі мною.

Кейт аж сторопів.

— Ну… А ти не боїшся мене?

— Ні, не боюсь. Ми вже не діти, як тоді, а дорослі й відповідальні люди… Хоча зараз я почуваюся маленькою дівчинкою, і мені дуже лячно.

— Гаразд, — сказав Кейт і підійшов до ліжка з сестриного боку.

Вона посунулася, звільнивши для нього місце. Він скинув черевики та штани й ліг. Джейн поклала голову йому на плече.

— Тепер тобі краще? — запитав Кейт.

— Набагато краще. Не так страшно, але… Обніми мене.

Він обійняв її.

— Тепер мені добре, — прошептала Джейн. — Тепер я нічого не боюся. Зі мною ти, і я в безпеці… Знаєш, Кейте, ти найкращий. Найкращий у світі. Я завжди любила тебе.

— Я теж люблю тебе, рідна, — сказав він. — Дуже люблю.

Кейт пригортав до себе сестру і відчував, як мимоволі його охоплює збудження. Джейн також це відчула, але не віджахнулась від нього, навпаки — притислася ще дужче. Її гарячий подих обпалював його шию та підборіддя, а рука гладила груди. Нарешті вона підняла обличчя, і її теплі м’які губи наблизилися до його губ.

Їхні перші поцілунки були ніжними та лагідними, потім вони цілувалися жадібно, несамовито, часом задихаючись від браку повітря. Кейт відчув у роті солоний присмак крові — своєї чи Джейниної. Розум наказував йому негайно зупинитися, припинити це неподобство, але пристрасть не бажала дослухуватися до голосу здорового глузду. Вони вже проминули точку повернення, логіка відступила під тиском емоцій, і їх нестримно несло вперед, дедалі глибше затягувало у вир безумства.

Кейт підім’яв під себе сестру й закотив її сорочку вище талії. Їхня близькість була бурхливою, стрімкою, шаленою, як зґвалтування, з тією лише різницею, що Джейн не опиралася, не протестувала, не відштовхувала Кейта, а намагалася злитися з ним, стати його продовженням, невід’ємною часткою його істоти. Вона скрикувала, стогнала, схлипувала, промовляла його ім’я, називала його любим, дорогим, коханим, благала не зупинятися і цілувала, цілувала його. А в мить кульмінації їх єднання Джейн щосили вчепилася зубами в Кейтове плече. Він відчув гострий біль і безмежну насолоду…

Потім вони лежали, міцно притулившись одне до одного. Джейн зарилась обличчям на його грудях, а Кейт вдихав терпкий аромат сестриного волосся і гладив її стегно. Проте він швидко оговтався, і початкова ейфорія поступилася місцем сорому, жаху перед скоєним, каяттям за свій учинок.

— Що ми наробили, Джейн?! — у відчаї мовив Кейт. — Що ж ми наробили?…

— Ми кохалися, — відповіла вона. — Як колись.

Він відсунув її від себе й винувато сказав:

— Пробач мені, рідна. Будь ласка, пробач. Я…

— Мовчи, — урвала його Джейн. — Не звинувачуй себе ні в чому. Це була моя ініціатива. Я сама так захотіла. Я давно цього хотіла. Завжди.

— Ні, Джейн! Ти не тямиш, що кажеш. Ти дуже перехвилювалася, ти багато випила…