Читаем Замок полностью

Пізній гість пошепки щось запитав і пошепки отримав відповідь, але не захотів задовольнитися цим і намагався проникнути всередину. Ольга більше не могла його стримувати й покликала Амалію, напевно сподіваючись, що та зробить усе можливе, аби не потривожити сон батьків, і вижене непроханого гостя. І справді, Амалія заквапилася до виходу, відсунула Ольгу, вийшла надвір і зачинила за собою двері. Вона пробула там дуже недовго і відразу ж повернулася назад, так швидко вдалося їй досягнути того, що для Ольги виявилося нездійсненним.

Від Ольги К. довідався, що гість шукав його, це був один із помічників, якого послала Фріда. Ольга вирішила захистити К., бо якщо він вирішить потім розповісти Фріді про свій візит сюди, то це його справа, але не варто допускати, щоб помічник застав його тут. К. схвалив таке рішення. Але відмовився од пропозиції Ольги залишитися на ніч у них і дочекатися Варнави. Загалом він був не проти залишитися, бо година була дуже пізня, а з сім'єю Варнави, хотів він того чи ні, він уже відчував себе настільки зв'язаним, що переночувати тут здавалося чимось цілком логічним, хоча з деяких міркувань це й було соромно. Тож К. відмовився, його налякав візит помічника. Він не міг збагнути, як Фріда, знаючи його ставлення до помічників, яких він ледь навчив боятися себе, могла знову настільки зблизитися з ними, що наважилася послати одного по К., а другий, вочевидь, залишився при ній. К. запитав Ольгу, чи в неї є нагайка, нагайки не було, зате знайшлася добра вербова різка, К. взяв різку і запитав, чи існує запасний вихід із будинку. Такий вихід був у дворі, але спершу потрібно було перелізти через паркан сусідського саду, звідки можна потрапити на вулицю. К. вирішив піти цим шляхом. Поки Ольга вела його через двір до паркану, він квапливо намагався заспокоїти її й пояснив, що зовсім не ображається за дрібні неточності в її оповіді, навпаки, він дуже добре її розуміє, дякує за довіру до нього, – вона довела своє добре ставлення цілковитою відвертістю. К. звелів їй прислати Варнаву до школи відразу ж після його повернення, навіть якщо той прийде серед ночі. І хоча повідомлення Варнави – не його єдина надія, інакше справи виглядали б кепсько, але він у жодному разі не хотів би відмовлятися від цих листів, він триматиметься за них. Та важливіша за листи для нього сама Ольга, її він не забуде – її сміливість, обережність, мудрість і готовність до самопожертви задля сім'ї. Якби йому довелося обирати між Ольгою та Амалією, він не мав би сумнівів. І він тепло потиснув їй руку перед тим, як перелізти через паркан сусідського саду.

РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ


Опинившись на вулиці, К., наскільки це дозволяла нічна темрява, побачив помічника, який усе ще ходив туди-сюди перед будинком Варнави, часом зупинявся й намагався посвітити ліхтариком крізь зашторені вікна хатини. К. покликав його, той не надто злякався, облишив шпигування за будинком і підійшов ближче.

– Кого ти шукаєш? – запитав К. і перевірив на власному стегні, чи добре гнеться різка.

– Тебе, – відповів помічник наближаючись.

– Хто ти? – раптом запитав К., бо йому здалося, що це не його помічник.

Чоловік виглядав старшим, більш змученим, з обличчям повнішим, але вкритим зморшками, навіть його хода була зовсім не схожа на поривчасту, ніби наелектризовану ходу помічників. Він був повільний, трохи накульгував і виглядав аристократично хворобливим.

– Ти не впізнаєш мене? – запитав чоловік. – Я – Єремія, твій старий помічник.

– Ось воно що, – сказав К. і трохи витягнув з-за спини заховану перед тим різку. – Але ти сильно змінився.

– Це тому, що я один, – відповів Єремія. – Коли я сам, від мене тікає навіть юнацька життєрадісність.

– А де Артур? – запитав К.

– Артур? – перепитав Єремія. – Малий мазунчик. Він покинув службу. Ти був з нами трохи суворий і грубуватий. Його ніжна душа не витримала цього. Він повернувся назад до Замку і складає на тебе скаргу.

– А ти? – запитав К.

– Я зміг залишитися, – відповів Єремія. – Артур виступає і від мого імені.

– На що ж ви скаржитеся? – запитав К.

– На те, що ти не розумієш жартів. Що ми такого зробили? Трохи жартували, трохи сміялися, трохи під'юджували твою наречену – усе, зрештою, як і зазначено в угоді, згідно з якою нас Ґалатер послав до тебе.

– Ґалатер? – запитав К.

– Так, Ґалатер, – відповів Єремія. – Він тоді саме заступав Кламма. Коли він посилав нас до тебе, то сказав, – я запам'ятав усе дуже точно, бо тепер ми посилаємося саме на ці слова: «Ви йдете туди як помічники землеміра». «Але ж ми нічого не розуміємо в цій роботі», – сказали ми. А він: «Це не основне. Якщо буде потрібно, він вас навчить. Найважливіше полягає в тому, щоб ви його трохи розважили. Як мені повідомили, він ставиться до всього надто серйозно. Щойно прибув до Села і вже вважає себе кимось важливим, хоча насправді його прибуття ні про що не свідчить. Це ви повинні йому пояснити».

– І як? – запитав К. – Ґалатер мав рацію, і ви виконали завдання?

Перейти на страницу:

Похожие книги

В круге первом
В круге первом

Во втором томе 30-томного Собрания сочинений печатается роман «В круге первом». В «Божественной комедии» Данте поместил в «круг первый», самый легкий круг Ада, античных мудрецов. У Солженицына заключенные инженеры и ученые свезены из разных лагерей в спецтюрьму – научно-исследовательский институт, прозванный «шарашкой», где разрабатывают секретную телефонию, государственный заказ. Плотное действие романа умещается всего в три декабрьских дня 1949 года и разворачивается, помимо «шарашки», в кабинете министра Госбезопасности, в студенческом общежитии, на даче Сталина, и на просторах Подмосковья, и на «приеме» в доме сталинского вельможи, и в арестных боксах Лубянки. Динамичный сюжет развивается вокруг поиска дипломата, выдавшего государственную тайну. Переплетение ярких характеров, недюжинных умов, любовная тяга к вольным сотрудницам института, споры и раздумья о судьбах России, о нравственной позиции и личном участии каждого в истории страны.А.И.Солженицын задумал роман в 1948–1949 гг., будучи заключенным в спецтюрьме в Марфино под Москвой. Начал писать в 1955-м, последнюю редакцию сделал в 1968-м, посвятил «друзьям по шарашке».

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Историческая проза / Классическая проза / Русская классическая проза