Замок

– Цього я не знаю, – відповів Єремія. – За такий короткий час це, здається, неможливо. Я знаю тільки те, що ти поводив себе надто брутально і ми скаржимося на це. Ніяк не збагну, чому ти не розумієш, що така робота, як наша, дуже важка, ти ж сам службовець, хоча й не працюєш у Замку. Страшенно несправедливо так свавільно, майже по-дитячому ускладнювати нам роботу, як ти це зробив. Ти безжально примусив нас мерзнути біля Ґрат, мало не вбив Артура кулаком на матраці, – і це при тому, що він украй вразливий, достатньо одного неприємного слова, щоб він промучився цілий день, – а як ти ганяв мене по снігу мало не півдня, я годину після цього відхекувався. А я ж уже не такий юний!

– Любий Єреміє! – сказав К. – Ти маєш рацію в усьому, але тобі варто було б розповісти про це Ґалатерові. Він прислав вас на власний розсуд, я не просив його. І оскільки я не запрошував вас, то мав право відіслати назад, що, ясна річ, охоче зробив би мирним шляхом, а не силою, та ви, здається, були проти. До речі, чому ти відразу, коли ви прийшли до мене, не розмовляв так відверто, як зараз?

– Бо я був на службі. – відповів Єремія. – Це ж зрозуміло.

– А зараз ти більше не на службі? – запитав К.

– Уже ні, – відповів Єремія. – Артур повідомив у Замку про наш відхід зі служби, тобто розпочав процес офіційного звільнення.

– Але ж ти шукаєш мене, так ніби досі на службі, – сказав К.

– Ні, – заперечив Єремія. – Я шукаю тебе тільки для того, щоб заспокоїти Фріду. Коли ти покинув її задля сестри Варнави, вона була дуже нещасна. Не так через те, що втратила тебе, як тому, що ти її зрадив. До речі, вона давно це передбачала й сильно страждала. Я підійшов до вікна школи, щоб подивитися, чи ти раптом не схаменувся. Але тебе не було, тільки Фріда сиділа на шкільній парті і плакала. Тоді я пішов до неї, і ми домовилися. Уже все залагоджено. Я тепер працюю коридорним у «Панському дворі», а Фріда повертається до шинквасу. Для неї так краще. їй не було ніякого сенсу виходити за тебе заміж. Та й ти не розумів, яку жертву вона хотіла принести задля тебе. Але ця безмежно добра істота все ще сумнівається, чи тебе часом не покривджено, чи ти й справді був у Варнави. І хоча не існувало жодного сумніву в тому, де ти міг бути, я все-таки пішов пересвідчитися в цьому; бо після всіх хвилювань Фріда заслуговує на те, щоб спокійно спати, та і я також. Тож я прийшов сюди й побачив не лише тебе, а й те, що дівчата ходять за тобою назирці. Особливо чорненька, справжня дика кішка, вона заступилася за тебе. Що ж, кожен має свій смак. Ти міг би й не завдавати собі клопоту вибиратися манівцями через сусідський сад, я знаю цю дорогу.

Отже, сталося те, що можна було передбачити, але чого неможливо було уникнути. Фріда покинула його. Можливо, це ще не остаточно, можливо, все не так погано, може, ще він зможе її повернути. Вона легко дає себе переконати кожному чужинцеві, навіть цим помічникам, які вважали, що їхнє становище таке саме, як і її, тому самі пішли геть і її намовили. Але достатньо буде К. тільки наблизитися до неї, нагадати про все, що свідчить на його користь, і вона знову належатиме йому, достатньо тільки виправдати свій візит до дівчат тим успіхом, який це йому принесло. Але попри ці роздуми, якими він намагався заспокоїти себе, йому було тривожно. Ще так недавно він гордо розповідав Ользі, що Фріда – його єдина опора, а тепер з'ясувалося, що ця опора не надто міцна і, щоб похитнути її, не потрібно навіть втручання впливової особи. Достатньо цього не надто апетитного помічника, цього шматка м'яса, що часом справляє враження не зовсім свіжого, а проте викрав Фріду.

Єремія вже почав віддалятися, та К. покликав його знову.

– Єреміє, – сказав він, – я хотів би бути з тобою цілком відвертим, дай мені відповідь на одне-єдине питання. Ми більше не перебуваємо в стосунках пана і слуги, і не лише ти радієш із цього, але й я, отже, нам немає сенсу обманювати одне одного. У тебе на очах я ламаю різку, яка призначалася тобі, бо шлях через сад я обрав не зі страху, а щоб застати тебе несподівано і всипати різкою. Але не ображайся на мене за це, бо це вже в минулому; якби ти не був нав'язаним мені канцелярією слугою, а звичайним знайомим, ми, без сумніву, порозумілися б, хоча твій вигляд мене часом і дратує. І ми можемо зараз надолужити все втрачене в цьому плані.