Читаем Замок полностью

Тоді Фріда піднялася з підлоги, яку мила біля ніг учительки, подивилася на К., ніби набираючись сили, і сказала, зберігаючи в голосі та погляді рештки колишньої впевненості:

– Це я зробила, пане вчителю. Я не придумала нічого кращого. Щоб розпалити вранці печі в класах, потрібно було відчинити сарай; йти до вас по ключ серед ночі я не наважилася, а мій наречений був тоді в «Панському дворі» і міг залишитися там на всю ніч, тож я мусила давати собі раду самостійно. Якщо я зробила щось не так, то пробачте, будь ласка, мою недосвідченість; наречений вже достатньо насварив мене, коли побачив, що я наробила. Він навіть заборонив розпалювати печі вранці, бо вирішив, що ви зачинили сарай для того, щоб кімнати не гріли перед вашим приходом. Отже, те, що в класах холодно, – його провина, а те, що вламалися до сарая – моя.

– Хто зламав двері? – запитав учитель помічників, які все ще марно намагалися вирватися з його рук.

– Він, – в один голос сказали помічники і, щоб не залишалося жодних сумнівів, дружно показали на К.

Фріда засміялася, цей сміх виглядав ще переконливіше, ніж її слова, і почала викручувати над відром ганчірку, якою витирала підлогу, так, ніби її пояснення було вичерпним, а сказане помічниками – недолугим жартом. Лише коли вона знову опустилася на коліна, готова до подальшої роботи, сказала:

– Наші помічники, – зовсім як діти, яким, попри дорослий вік, ще треба ходити до школи. Увечері я сама відчинила двері сокирою, це було дуже просто, і я не кликала помічників, вони б тільки заважали. А коли вночі прийшов мій наречений і вийшов на вулицю, щоб роздивитися скоєне мною і спробувати відремонтувати двері, помічники пішли за ним, – напевно, боялися залишатися тут самі, – побачили, як він ремонтує поламані двері, і тепер стверджують, що зламав їх він, – це ж діти.

Коли Фріда говорила, помічники невпинно хитали головами, знову показували на К. і намагалися жестами пояснити Фріді, що вона думає неправильно, але коли їм це не вдалося, вони врешті послухалися, зрозуміли слова Фріди як наказ і не відповідали на подальші запитання вчителя.

– Отже, ви брехали, – сказав учитель, – чи щонайменше легковажно звинувачували шкільного служку?

Вони продовжували мовчати, але їхнє тремтіння й налякані погляди свідчили про відчуття провини.

– Тоді я відразу ж вас відшмагаю, – сказав учитель і послав одного з учнів до сусідньої кімнати за різками.

Але коли він підняв різки, Фріда розпачливо вигукнула:

– Але ж вони говорили правду! – кинула ганчірку до відра, аж вода розбризкалася, і заховалася в закутку за спортивними приладдями.

– Усі брешуть, – сказала вчителька, вона саме закінчила перев'язувати лапу кішці, яка через свою повноту ледь-ледь поміщалася на колінах господині.

– Отже, залишається тільки пан шкільний прислужник, – сказав учитель, відштовхнув од себе помічників і повернувся до К., який протягом усієї попередньої сцени стояв, спершись на мітлу, і мовчки слухав. – Цей добродій, який через своє боягузтво спокійно спостерігає, як інших несправедливо звинувачують за його провини.

– Припустимо, – сказав К., помітивши, що завдяки втручанню Фріди перший напад гніву у вчителя минувся і він пом'якшав. – Якби помічників трохи відлупцювали, мені не було б їх дуже шкода; якщо їх десять разів оминає заслужене покарання, можуть один раз постраждати незаслужено. Але і з огляду на все інше я був би за те, якби ми з вами змогли оминути прямий конфлікт, гадаю, ви також. Та оскільки Фріда принесла мене в жертву помічникам, – тут К. зробив паузу, було чути, як у тиші за ковдрами схлипує Фріда, – то тепер ми мусимо з'ясувати ситуацію до кінця.

– Нечувано, – обурилася вчителька.

– Цілком з вами згоден, панно Ґізо, – підтакнув учитель. – Вас, пане прислужнику, за таке шкідництво ми, ясна річ, відразу ж звільняємо, вибір покарання, яке ви неминуче отримаєте, я залишаю за собою. А зараз ви разом зі всіма своїми манелями негайно вимітайтеся звідси. Це для нас буде справжнім полегшенням, і урок нарешті зможе початися. Отож, миттю!

– Я не зрушуся з місця, – сказав К. – Ви – мій безпосередній начальник, але не ви призначили мене на цю посаду, це зробив пан сільський староста, і тільки його звільнення я вважатиму дійсним. А він дав мені цю роботу не для того, щоб я замерз разом з усіма своїми людьми під школою, а щоб уникнути необдуманих вчинків з мого боку, як ви самі сказали. Моє звільнення в запропонований вами спосіб цілком суперечить його намірам; і так я вважатиму доти, поки не почую протилежного з його вуст. До речі, якщо я не виконаю вашого легковажного наказу, це й вам піде на користь.

– Отже, ви не виконаєте? – запитав учитель.

К. похитав головою на знак заперечення.

– Подумайте добре, – сказав учитель. – Ваші рішення не завжди найкращі; згадайте хоча б вчорашнє пообіддя, коли ви відмовилися відповідати на допиті.

– Чому ви зараз про це говорите? – запитав К.

– Тому що мені так хочеться, – відповів учитель. – Востаннє повторюю: геть звідси!

Перейти на страницу:

Похожие книги

В круге первом
В круге первом

Во втором томе 30-томного Собрания сочинений печатается роман «В круге первом». В «Божественной комедии» Данте поместил в «круг первый», самый легкий круг Ада, античных мудрецов. У Солженицына заключенные инженеры и ученые свезены из разных лагерей в спецтюрьму – научно-исследовательский институт, прозванный «шарашкой», где разрабатывают секретную телефонию, государственный заказ. Плотное действие романа умещается всего в три декабрьских дня 1949 года и разворачивается, помимо «шарашки», в кабинете министра Госбезопасности, в студенческом общежитии, на даче Сталина, и на просторах Подмосковья, и на «приеме» в доме сталинского вельможи, и в арестных боксах Лубянки. Динамичный сюжет развивается вокруг поиска дипломата, выдавшего государственную тайну. Переплетение ярких характеров, недюжинных умов, любовная тяга к вольным сотрудницам института, споры и раздумья о судьбах России, о нравственной позиции и личном участии каждого в истории страны.А.И.Солженицын задумал роман в 1948–1949 гг., будучи заключенным в спецтюрьме в Марфино под Москвой. Начал писать в 1955-м, последнюю редакцию сделал в 1968-м, посвятил «друзьям по шарашке».

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Историческая проза / Классическая проза / Русская классическая проза