Замок

Це не брехня, але все це дуже вороже. Це позиція мого ворога, господині, але якщо ти дотримуєшся тієї ж думки, мене це тішить. У кожному разі, все це повчально, від господині можна багато чого навчитися. Мені самому вона такого не говорила, хоча загалом не стримувала себе, напевно, довірила цю зброю тобі, сподіваючись, що ти застосуєш її проти мене в особливо важку чи вирішальну мить. Якщо я тебе використовую, то вона використовує не менше. Але подумай, Фрідо, припустимо, все було саме так, як стверджує господиня, але все це було б жахливо тільки в тому разі, якщо ти мене не кохаєш. Тоді, і тільки тоді все виглядало б так, що я завоював тебе лестощами і мав на меті потім гендлювати своєю здобиччю. Можливо, це й входило в мої плани, коли я під руку з Ольгою з'явився перед тобою, щоб викликати твоє співчуття. Господиня чомусь забула згадати це в списку моїх провин. А якщо все не так погано і не хижий звір тебе викрав, а ти сама пішла мені назустріч, як і я пішов назустріч тобі, то ми знайшли одне одного і в обіймах забули про все. Скажи, Фрідо, що тоді? Тоді це означає, що я займаюся не тільки своїми справами, а й твоїми, між ними немає різниці; а відмежовувати одне від другого може тільки ворог. Це стосується й Ганса. Коли ти говорила про розмову з цим хлопцем, то через власну вразливість сильно перебільшувала, бо наші з Гансом наміри якщо не зовсім збігаються, то, в кожному разі, перетинаються, між ними немає жодних суперечностей. Крім того, Ганс помітив і розбіжності в наших з тобою позиціях, ти недооцінюєш цього обережного маленького чоловічка, а навіть якби він нічого й не помітив, то від цього, я сподіваюся, ніхто не постраждає.

– Так важко в усьому розібратися, – сказала Фріда й зітхнула. – Звичайно, в мене не було недовіри до тебе. А якщо господиня навіяла мені щось подібне, я щасливо відкину це все і на колінах проситиму в тебе пробачення. Зрештою, я роблю це постійно, коли говорю злі слова. Щоправда, ти багато приховуєш від мене, приходиш і йдеш, я ніколи не знаю, звідки й куди. Коли Ганс постукав сюди, ти навіть вигукнув: «Варнава!». Краще б ти колись з такою любов'ю покликав мене, ніж тоді з незрозумілих для мене причин назвав це жахливе ім'я. Якщо ти мені не довіряєш, хіба можуть у мене не виникати якісь підозри? Тоді я залишаюся тільки під впливом шинкарки, слова якої підтверджує твоя поведінка. Звичайно, не в усьому, я не можу стверджувати, що вся твоя поведінка підтверджує її підозри. Хіба не задля мене ти вигнав помічників? Ти ж знаєш,- як сильно я намагаюся знайти щось хороше для себе у всьому, що ти робиш або говориш.

– Насамперед, Фрідо, – сказав К., – я нічогісінько від тебе не приховую. Але як ненавидить мене господиня, як наполегливо намагається забрати тебе в мене, якими підлими методами при цьому користується, і як ти піддаєшся, Фрідо, як ти піддаєшся! Скажи мені, що я не розповів тобі? Те, що я намагаюся зустрітися з Кламмом, ти знаєш. Те, що ти мені не можеш у цьому допомогти і тому я мушу давати собі раду сам, знаєш також. Те, що досі я не зміг досягнути мети, ти бачиш. Мої безрезультатні спроби й так достатньо мене принижують, невже я повинен принижувати себе вдруге, розповідаючи тобі про них? Невже я повинен хвалитися тим, як мерзнув на підніжці кламмівських саней, марно прочекавши півдня? Я поспішаю до тебе, щасливий, що не мушу більше про все це думати, і тут воно вихлюпується з тебе на мене новими погрозами. А Варнава? Так, я чекаю на нього. Він вістовий Кламма, не я призначив його.

– Знову Варнава! – вигукнула Фріда. – Я не вірю, що він хороший посланець.

– Ти маєш рацію, – погодився К. – Але він – єдиний, кого до мене посилають.

– Тим гірше, – сказала Фріда. – Тим обережнішим ти повинен бути з ним.

– Досі він не дав мені можливості для цього, – засміявся К. – Він приходить зрідка і приносить лише дурниці. Ці послання мають певну вартість тільки тому, що приходять від Кламма.

– Подумай сам, – сказала Фріда. – Твоєю метою більше не є сам лише Кламм. Можливо, це непокоїть мене найбільше. Те, що раніше ти намагався потрапити до Кламма, минаючи мене, було погано, але зараз, коли ти нібито відходиш од Кламма, це ще гірше, цього не передбачила навіть господиня. Вона вважає, що моє щастя, дуже сумнівне, але все-таки реальне щастя, закінчиться того дня, коли ти збагнеш, що всі твої надії на Кламма марні. Але ти вже навіть не чекаєш цього дня. Раптом приходить маленький хлопчик, і ти починаєш боротися з ним за його матір, так ніби це для тебе життєво важливо.