Замок

– Не хвилюйся, – сказала Амалія. – Я ні про що не знаю, і ніщо не примусить мене дати втягнути себе в це, навіть задля тебе, бо для тебе я багато що готова зробити, ти ж сам сказав, що ми люди доброзичливі. Справи мого брата стосуються тільки його, я про них нічого не знаю, окрім того, що випадково чую десь у Селі. Зате Ольга може тобі про все розповісти, вона довірена особа Варнави.

І Амалія пішла геть. Вона трохи пошепоталася з батьками, а потім зникла на кухні, не попрощавшись із К., ніби знала, що він залишиться ще надовго і прощатися з ним не потрібно.

РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ

К. стояв посеред хати з виразом легкої розгубленості на обличчі. Ольга, підсміюючись, потягнула його на лавку біля печі. Вона виглядала щасливою, що може посидіти з ним удвох, але це було спокійне, позбавлене ревнощів щастя. І саме ця відсутність заздрості, а разом із нею й суворості, справляла дуже приємне враження. К. із задоволенням дивився в ці голубі очі, не спокусливі, не владні, а злякано-спокійні, злякано-впевнені. Здавалося, всі застереження Фріди та господині не примусили його бути обережним, а навпаки, викликали увагу й цікавість. І він сміявся разом із Ольгою, яка дивувалася, чому він назвав доброзичливою саме Амалію. У неї багато різного в характері, тільки доброзичливості немає зовсім. К. відповів, що ця похвала стосувалася, ясна річ, Ольги, але Амалія така владна, що не лише присвоює все, що говориться в її присутності, а й примушує погоджуватися з нею.

– Це правда, – сказала Ольга і вмить зробилася серйозніша. – Більша правда, ніж ти думаєш. Амалія молодша за мене, молодша й за Варнаву, але саме вона все вирішує в нашій сім'ї, як хороше, так і погане. Щоправда, вона несе це більше за інших, як хороше, так і погане.

К. здалося, що це перебільшення, адже щойно Амалія стверджувала, ніби не цікавиться справами свого брата, зате Ольга знає все.

– Я не вмію цього пояснити, – сказала Ольга. – Амалія загалом не турбується ні про кого, крім батьків, доглядає їх удень і вночі. Зараз вона також запитала, що б вони хотіли, і пішла на кухню готувати вечерю, задля них вона встала, хоча ще з обіду погано себе почуває і лежить тут, на лаві. Але хоча вона не цікавиться нашими справами, ми все одно залежимо від неї, ніби вона найстарша. Якби вона радила нам щось, ми б слухняно це виконували, але вона не радить, ми їй чужі. У тебе більше досвіду спілкування з людьми, ти прийшов іздалеку, хіба вона не видається тобі дуже мудрою?

– Вона мені видається дуже нещасною, – але як поєднується з вашою повагою до неї, наприклад, те, що Варнава служить вістовим, хоча Амалії не подобається ця діяльність, навіть гірше, вона зневажає таку службу?

– Якби він знав, що зможе виконувати якусь іншу роботу, то давно покинув би це заняття, яке йому зовсім не подобається.

– Хіба він не вчився на шевця? – запитав К.

– Так, – відповіла Ольга. – І він працює на Брунсвіка. А якби захотів, то постійно мав би замовлення й непогані заробітки.

– Тож, – сказав К., – чим це не гідна заміна служби?

– Служби гінця? – здивовано запитала Ольга. – Хіба ж він узявся за це через платню?

– Можливо, – відповів К. – Але ж ти сказала, що це йому не подобається.

– Не подобається, і з багатьох причин, – сказала Ольга. – Але ж це служба в Замку, точніше, до певної міри в Замку, так варто було б сподіватися.

– Як, – сказав К., – ви сумніваєтеся навіть у цьому?

– Ні, – відповіла Ольга. – Загалом ні. Варнава ходить до канцелярії, спілкується на рівних зі слугами, навіть бачить здалеку деяких чиновників, передає досить важливі листи. А часом йому навіть доручають усні повідомлення, це вже чимало означає, ми можемо пишатися тим, що у своєму юному віці він має такі досягнення.

К. кивав, він уже не думав про повернення додому.

– У нього є власна ліврея? – запитав він.

– Ти маєш на увазі куртку? – не зрозуміла Ольга. – Ні, її пошила для нього Амалія, коли він іще не був посланцем. Але ти наближаєшся до вразливого місця. Йому вже давно мали виділити не ліврею, бо ліврей у Замку не носять, а службовий одяг, уже не раз обіцяли, та всі ці питання вирішуються в Замку дуже повільно. Це погано, бо ніколи не відомо, що саме означає така повільність. Вона може означати, що справа рухається офіційними каналами, але може означати й те, що такий рух іще навіть не розпочався, тобто, наприклад, для Варнави все ще триває випробувальний термін. Але ж так само це все може означати, що рух офіційними каналами давно завершився і розпорядження з якихось міркувань було відмінене, тому Варнава тепер ніколи не отримає свою форму. Детальніше дізнатися про це неможливо, хіба що пізніше, через тривалий проміжок часу. Тут є прислів'я на цю тему, можливо, ти його чув: «Офіційні рішення сором'язливі, як юні дівчата».

– Це дуже влучне спостереження, – сказав К., він ставився до цього ще серйозніше, ніж Ольга. – Хороше спостереження, рішення можуть мати з юними дівчатами ще й інші спільні риси.