Записки ящикового еврея. Книга четвертая: Киев. Жизнь и работа в НИИГП 1975-93 гг

Но пропаганда второй волны украинизации свою роль сыграла – русских не уничтожили и не выслали, а просто записали украинцами. Свое отношение к проявлениям украинизации выразил «лучший поэт» советской эпохи^К15. Евреи украинский выучили, а украинцам хватало своего для повседневной жизни, а для обращения с учреждениями все равно нужен был кто – то грамотный. Этот кто – то знал русский и мог объяснить его термины, а как это будет на канцелярском украинском он не знал – его еще во многих областях предстояло создать. В результате вторая волна схлынула и только третья (довоенная) была сравнительно успешной благодаря массовому переводу школ на обучение на украинском языке (воспоминания академика Халатникова [Хал], [Рог17]).

Показалась мне интересной и история памятника Богдану Хмельницкому.

З доручення київського комітету, на чолі якого стояв відомий реакціонер М. Юзефович, художник М. О. Мікєшін склав проєкта пам’ятника, за яким монумент повинен був являти собою скелю з кінною постаттю Богдана, який гетьманською булавою показує на Москву. Кінь топче постаті польського пана, єзуїта i єврея. На чільному боці монумента повинні були стояти постаті «великоруса, малоруса й білоруса», перед ними – постать сліпого кобзаря з бандурою у руках. Нижня частина п›єдесталю мала бути прикрашеною барельєфами з видображенням бою під Збаражем, ради у Переяславі, та зустрічі Богдана в Києві на майдані перед Софійським собором. Цей проект «височайше» затверджено 1869 року, але після завваження київського ген. — губернатора про незручність видображати поляків та євреїв під копитами Богданового коня («названные национальности, хотя и попраны, но еще существуют»), ухвалено всі постаті з п›єдесталю прибрати. Постать Богдана на коні вилито в кол. Петербурзі тільки року 1879, і після того перевезено до Києва. Через відсутність коштів, постать тимчасово поставлено у дворі старокиївського поліцейського району, і її помалу завалили купами гною[6].

Макет памятника Б. Хмельницкому

Мне довелось видеть макет памятника в музее истории архитектуры Ленинграда (сейчас он в Русском музее). Макет производил внушительное впечатление. Удивило и отношение к высочайше утвержденному проекту – генерал- губернатор, оказывается, мог возразить императору.

Хотелось бы видеть того, кто возражал в наше время против утвержденного постановлением ЦК КПСС и Совмином проекта.

Мои просветительские и краеведческие потуги прервались вызовом к Алещенко.