Записки Полоненого

(Співають на мотив: «Гей, не дивуйте»).

Гей, Отамане,
Батьку і пане,
Пляму неволі час стерти;
Підем з тобою,
Станем до бою,
Горді погордою смерти;
Підем з тобою,
Станем до бою,
Вирвемо Матір з неволі:
Світови всьому
Крикнем глухому
Про наші кривди та болі…

Жінка (ізза грат):

Ідуть, ідуть мої сини,
Розіб’ють грати-кайдани…

Голос з могили:

Ідуть, ідуть…

2-й салдат (З’являється змучений на сцені. Прислухується до співу і голосів):

А я що робив? О, проклятий, проклятий!
Я Матір стеріг, помагав мордувати!
Та годі, та годі насильству служить, —
Рабом в своїй хаті обдуреним жить!
Нехай тепер за біль рабів,
За сором, ганьбу яничара
Нехай на голови катів
Паде страшна, пекельна кара!

(Направляється до брами).

Голос із могили:

Ідуть, ідуть,
Розіб’ють грати, розкують…

2-й салдат:

І я іду — не мордувати,
Іду кайдани розкувати!

(Розбиває прикладом рушниці замки, вбігає в браму, — там чути брязкіт розбиваних кайданів. Спів за сценою голоснішає. Виходять зі співом густі ряди козацтва й народу. На чолі — отаман-козак. Направляється до брами. За кілька хвиль звідси виходить жінка в світлосяйнім убранні. З одного боку її салдат, з другого — отаман. Орел зникає).

Співають:

«Ще не вмерла Україна».

(Завіса падає).