Записки Полоненого

«Замісць передмови. 17 січня 1918 року в Києві, на Софійському майдані, недалеко від пам’ятника Богданові Хмельницькому, трагічно загинув автор цих записок, мій добрий приятель, молодий поет із Канева О. Кобець.

Він жив у моїй маленькій кімнатці (Воздвиженська, 57). Недавно повернувшися з австрійського полону, шукав усе роботи по всяких новонароджених українських установах, а вечорами, після безнадійного бігання по канцеляріях і департаментах, довго сидів, марно, на мою думку, витрачаючи час, і писав.

До писанини своєї ставився побіжно, а виходячи ранками на чергові пошуки роботи, часто просив:

— Часом не вернуся, приховайте оце — може колись пригодиться…

З того приводу я немало глузував із мого квартиранта. Але 17 січня 1918 року він таки не повернувся. Потрапивши між два вогні — з Подолу, Воздвиженською вулицею та Андрієвським спуском, наступали червоногвардійські загони, з Володимирської відбивалися петлюрівці, — наклав головою, скошений одночасно кулеметною зливою з одного боку й дощем дошкульних пострілів із рушниць — з другого.

Минуло дванадцять років. Переглядаючи свій хатній архів, я найшов записки тов. Кобця, дав їх тільки передрукувати й подаю їх тут без ніякісіньких змін.

Ол. Варавва. Харків, 1930».

З огляду на те, що харківське видання є великою рідкістю, і важко дістати теж львівське видання (хоч попсоване), «Записки полоненого» являються неначе новим набутком в нашій літературі.

Поява цієї книжки сходиться з ювілеєм автора, якому 1959 року сповняється 70 років життя, а 1957 року минуло 45 років його літературної творчости. «Записки» — не єдиний твір О. Кобця. За понад сорок років праці склався вже чималий літературний дорібок, з якого багато творів опубліковано, а ще багато лежить у рукописах. Вважаємо за відповідне на цьому місці сказати декілька слів про автора і його творчість.

Містечко Канів, яке прийняло на вічний спочинок найбільшого кобзаря України Тараса Шевченка, було місцем народження О. Кобця (справжнє прізвище Олексій Варавва). Близькість могили найбільшого генія України мусіла мати великий, а може й вирішальний вплив на нього, як одного з майбутніх пeреємників Тарасової кобзи, на кристалізацію його національної свідомости. Молодий Олексій, доля якого — особливо в молодому віці — була такою подібною до долі Шевченка, був свідком рік-річних масових прощ на Тарасову могилу, слухав чимало оповідань про неї і про те, хто там похований. Мав змогу читати забороненого «Кобзаря» (львівське видання). Таким чином, Шевченко став для О. Кобця дороговказом на все життя.

Народився О. Кобець 28 березня 1889 року. Його батьки — незаможні хлібороби — не могли дати синові належного матеріяльного забезпечення. Вже на 14-му році життя — по закінчені канівської школи — довелося хлопцеві покинути рідну хату і самостійно промощувати собі шлях у життя. (Канівська міська школа, за статутом 1872 року, дорівнювала 6-тьом класам гімназії). А все таки роки раннього дитинства, як це звичайно буває, залишились у поета найкращим клаптиком його життя. Відгомін дитячих років бринить найкращим звуком у його кобзі.