Записки українського самашедшого

Пора переходити на овочі. Морква, ріпа і артишок, як писала гоголівська собачка Меджі. У нас тут є сусідка з одинадцятого поверху, вдова якогось професора, правда, її собачку звуть Альма, а не Меджі. Вдова виводить її на прогулянку, завжди з нею розмовляє, — така субтельна старенька, з дивним головним убором зі старовинною шпилькою, не позбавлена свого шарму, — кажуть, у неї був закоханий Фейербах, що їй додає загадковості в очах сусідів. Собачка доглянутий, і сама вона дуже мила, завжди чемно вітається — мабуть, самотня людина, і ця Альма для неї все.

Той божевільний у Гоголя боявся, що Земля сяде на Місяць. А я боюся, що на Місяці ховатимуть мерців, — є вже й такі футурологічні прожекти. А один футуролог навіть пропонує запускати їх на орбіту.

Будемо як Хома Брут, тільки над ним один гроб літав, а над нами буде багато, з космічним свистом.

Тісно робиться на планеті, людство витісняє саме себе.

Детективів можна вже не читати, досить читати хроніку світових подій. Поплавати в інтернеті, увімкнути телевізор. Я вже починаю боятися наступного дня, бо він може бути ще гірший. Або його може не бути взагалі.

Читав, що якісь австралійські вчені випадково вивели вірус, здатний знищити життя на землі. Хотіли винайти цілком безневинний засіб проти мишей, а з пробірки вискочив смертоносний джин і вищирився на все людство. Добре, якщо вдалося загнати назад і міцно закоркувати.

Краще б не зачіпали Природи — десь щось розпореться й загримить.

А може, вже й розпоролось, бо скрізь по світу якісь аномалії.

Колись на Йордань були йорданські морози. Тепер відлига.

У Європі нечувані повені. В Китаї снігові бурі. На Венецію налетів шквальний вітер, Палац Дожів притопило, Гондоли порозкидало, мармурові леви сидять по ніздрі у воді.

В Арктиці розколовся айсберг.

Кіліманджаро тане.

Співає якась пташка. Сподіваюся, це ще не соловей.

20 січня. Сьогодні у США інавгурація нового президента. Клінтон зустрів його на сходах Білого дому, разом з’їли яблучний пиріг. І, не був би то Клінтон, він зіграв нації на саксофоні.

Наша політика у своєму репертуарі.

Пройшла чутка, що заарештували леді Ю. Потім з’ясувалося, що лише звільнили з посади. Хоча в її випадку це може бути й преамбула до арешту. Колегиміністри поставили їй на прощання два кошики чудових троянд.

— То якщо вона винувата, чого ж ви ставите їй троянди? — сказала моя дружина. — А якщо не винувата, то чого ж ви її не захистили?

Дивним чином це питання стосувалося ніби й мене. Але я не зміг їй пояснити цей феномен чоловічої амбівалентності, і дружина вийшла, грюкнувши дверима.

Це, ясно, жіноча прерогатива — грюкати дверима. Я теж міг би грюкнути, але раз — що злякаю, два — що стеля посиплеться, три — син подивиться, та й собі грюкне.

Друг мій пише з Каліфорнії, що метелики «монархи» вже мігрують після зимівлі. Феєричне видовище, коли вони летять і сідають перепочити на евкаліпти, — наче облітають пелюстки з якоїсь екзотичної квітки. Вчора він зі своїми їздив у ландшафтний заповідник, дивилися на метеликів у бінокль.

Зроду не чув, щоб метелики мігрували. Птахи. Люди. А щоб метелики?!

Друг озивається дедалі частіше. Турбується про матір, просить її провідувати. Влаштований він там дуже добре. Котедж, «Тойота», басейн у дворі. Орхідеї біля басейну ростуть. Теща каже, що у неї теж був басейн — ставочок біля самого двору, човен до верби був прив’язаний.

22 січня. День соборності. Усі всіх до чогось закликають. Президент закликає до злагоди «в цей критичновирішальний період для України».

Періоди у нас всі критичні, але ніколи не вирішальні.

Втім, на цей раз опозиція обіцяє щось вирішальне.

25 січня. Тетянин день. Якби мою дружину звали Тетяною, я мав би підстави її поцілувати. Інших підстав у мене, схоже, нема.

У Києві дощ, шість градусів вище нуля.

В Англії коров’яча інквізиція, корів уже спалюють напалмом.

У нас на митниці затримали м’ясо сумнівної якості, задеклароване як гіпс.

У Європі вилучають з продажу цукерки «Мамбо», бо вони на желатині з яловичих кісток і хрящів.

У Римі фермери вийшли на демонстрацію. Попереду пустили теля з плакатом на шиї: «Це не в корів сказ, це люди сказилися!»

І вже аж тепер за східним календарем — рік Змії. А то все ще було Дракона. Не люблю гігантських рептилій, не гігантських — теж. Хоч кажуть, що змії знімають стрес, — в приймальнях у психотерапевтів навіть бувають тераріуми. Зрештою, у медичній емблемі теж є змія.

І все ж невипадково диявол прикидався Змієм. Пам’ятаю, підлітком бачив відбиток з картини, здається, Брука, — «Гріх». Там велетенський лукавий Змій обвиває стегна стуманілої жінки. Я тоді ще не тямив, про що це, тепер дійшло. Особливо коли дружина приходить пізно і помітно ухиляється від моїх обіймів.

Одначе на Сході Змія символізує добро і мудрість, так що у рік Змії обіцяють всілякі позитивні події — реформи, новації, а то й глобальні зміни на краще в житті людей і держав.

Що ж, зіщулимося у чеканні позитивних змін.

В Одесі обвалився будинок.