Засаднчі міфи ізраїльської політики

Роже Ґародi Засаднчі міфи ізраїльської політики

ВСТУП

Ця книга — історія єресі, що полягає в буквальному та вибірковому прочитанні текстів Священного Писання з метою зробити з релігії знаряддя політики. Це смертельна хвороба кінця нашого століття, що я вже визначив у моїх книгах, спрямованих проти різних форм фундаменталізму.

Я боровся з нею в середовищі мусульман у книзі "Велич і занепад Ісламу" з ризиком розсердити тих, кому не подобається, коли я говорю, що "ісламізм — це хвороба Ісламу".

Я боровся з нею в середовищі християн у книзі "До релігійної війни" з ризиком розсердити тих, кому не подобається, коли я говорю, що "Христос Павла — це не Ісус".

Я борюся з нею сьогодні в середовищі жидів у книзі "Засадничі міфи ізраїльської політики" з ризиком викликати на себе громи й блискавки ізраїльських сіоністів, яким не сподобалося вже, що сказав про них рабин Хірш:

"Сіонізм хоче визначити жидівський народ як національну спільність… Це єресь".

^{Джерело: “Вашингтон пост", 3 жовтня 1978 р.}

Що таке сіонізм, який я засуджую (але не жидівський народ) в моїй книзі? Він часто давав визначення самому собі:

1. Це політична доктрина.

"З 1896 року сіонізм співвідносить себе з політичним рухом заснованим Теодором Герцлем".

^{Джерело: Енциклопедія сіонізму і Ізраїлю. Герцль Пресс, Нью-Йорк, 1971, т. II, с. 1262.}

2. Це націоналістична доктрина, породжена не юдаїзмом, а жидівським націоналізмом XIX століття.

Засновник політичного сіонізму Герцль не заявляв про себе як про релігійну людину: "Я не підкоряюся релігійним імпульсам".

^{Джерело: Т. Герцль. Щоденники (Спогади). Вид. Віктор Голланч, 1958, "Я агностик", с. 54.}

Герцль не виявляв особливого інтересу до "Святої землі": заради своїх націоналістичних цілей він готовий був погодитися на Уганду або Лівію, Кіпр або Аргентину, Мозамбік або Конго (там же).

Але перед обличчям опозиції з боку своїх друзів юдейської віри він усвідомив значення "могутньої легенди", як він назвав її 9 червня 1895 року (Щоденники, т. I, с. 56), що являє собою "заклик до об'єднання непереборної могутності".

^{Джерело: Т. Герцль. Жидівська держава, с. 45}

Як політик-реаліст, він не міг ігнорувати це мобілізуюче гасло. І переводячи "могутню легенду" про "повернення" в площину історичної реальності, Герцль проголосив:

"Палестина — наша незабутня історична батьківщина… одна ця назва буде потужним закликом до об'єднання нашого народу".

^{Джерело: Т. Герцль. Жидівська держава, с. 209.}

"Жидівське питання для мене не є ні соціальним, ні релігійним… Це національне питання".

Це колоніальна доктрина.

І в даному випадку ясно виражався Т. Герцль не приховуючи своїх цілей: на першому етапі створити привілейовану компанію під заступництвом Англії або будь-якої іншої держави чекаючи створення "Жидівської держави". Тому він і звернувся до того, хто показав себе фахівцем у такого роду операціях: до колоніального ділка Сесіля Родса, який зумів на базі своєї компанії колонізувати Південну Африку, одна із частин якої стала носити його ім'я — Родезія.

Теодор Герцль писав йому 11 січня 1902 року:

"Я прошу Вас надіслати мені лист і підтвердити, що Ви прочитали мою програму та схвалюєте її. Ви запитаєте, чому я звертаюся до Вас, пане Родс? Тому що моя програма — це колоніальна програма".

^{Джерело: Т. Герцль. Щоденники, т. III, с. 105.}

Політична, націоналістична, колоніальна доктрина — такі три характерні риси політичного сіонізму, що восторжествував на Базельському конгресі в серпні 1897 року. Т. Герцль, його геніальний засновник, політик макіавеллієвського штибу, мав право сказати по закінченні цього конгресу: "Я заснував жидівську державу".

^{Джерело: Т. Герцль, Щоденники, с. 224.}

Півстоліття тому в результаті цієї політики, що у точності здійснювали його учні, його методами та відповідно до його політичної лінії, була створена (після Другої світової війни) держава Ізраїль.

Але це політичне, націоналістичне та колоніальне підприємство ні якою мірою не випливало з віри і духовності жидів.