МИКИТА. Несчастливым для торговли и мне сегодняшний день выпал. Хоть бы смеха ради кто марок спросил. «Русские,— говорят — давай, а немецкие, говорят, меджду протчим, немцу продай. А где тут того немца споймаешь, когда — по слухам — чуть не все уже из города вышли. (
Может, будет пан ласков купить у меня марки?
ГАНУЛЯ
МИКИТА. Меджду протчим, мамаша, я вам не один уже раз говорил и еще говорю: у вас совсем нету торговой жилки, у вас не хватает даже сметки в торгово-промышленных делах, коей требуется от продавца определенный навык в познании душ купляючего и его гражданского и социального положения. И вот, например, меджду протчим, вы только что предлагали: «Купите, за полцены отдам, за полцены». Разумеется, каждый подумает, что у вас совсем никудышный товар, какой и за полцены лучше не куплять. Таксама между купляючими надо выделять ихние ранги и классы — обязательно; а вы, как, например, только что, не разглядевши толком, кто мимо вас проходит, кричите просто с моста: панечка, меджду протчим! А по-моему, совсем не панечка, а самое меньшае — мадама, а может, даже и мадам-синьора.
ГАНУЛЯ. Ды какая она там мадама? Просто нейкая... нейкая...
МИКИТА. А хоть бы даже, меджду протчим, и такая нейкая. Все равно. В торгово-промышленных отношениях мы должны делать вид, что она и не такая, и не нейкая. Для нас одно важно: чтоб товар купляли, чтоб товар не залеживался.
ГАНУЛЯ
МИКИТА. Не журитеся, меджду протчим, мамаша,— я завсегда найду выход с наихужейшего критичного положения. Да и просил же я вас, мамаша, не напоминать мне об этой трагедии моей жизн,
Ага! Коли встретите профессора Спичини, то напомните ему, что я его жду на практическую лекцию по ораторскому искусству, вот только схожу на минутку на Койдановскую улицу послухать, как там стоит курс на валюту.
Явление II
Янка — Аленка
АЛЕНКА. Мы угаварыліся тут пачакаць майго татку?
ЯНКА. Ага, тутака. Пакуль прыдзе, можам мінуту пасядзець.
АЛЕНКА
ЯНКА. А як іначай, Аленка? Якімі б раскошамі матэрыяльнымі нас ні надзялялі, ніколі яшчэ не будзем шчаслівы, пакуль чужая воля будзе гаспадаром над нашай воляй. Каб гэтага не было, мы павінны растаптаць, знічтожыць даўгавечную ману[13], якая вучыць, што мы і ёсць мы, што мы нейкае нешта, якое абы накарміў, як скаціну, дык і сіта будзе. Мы павінны душу нашу народную выявіць у сваім «я», сваёй самабытнасці і смела дабівацца свайго неадымнага права самім распараджацца гэтым сваім «я».
АЛЕНКА. Але цярністы шлях павінна прайсці душа народная пакуль збавіць тэта сваё «я» ад чужой няволі.
ЯНКА. Паглядзі, Аленка, на Менск! Тут калісь — як сказана нашай песні аб паходзе Ігара,— продкаў нашых галовы снапамі ў таку клаліся, душу ім ад цела веялі, а чырвоныя берагі Нямігі не зернем былі пасеяны, а касцямі гэных жа продкаў нашых. З гэтага бачым, што яны за нешта біліся, калі пад сценамі роднага гнязда косці свае пасеялі... А уміралі, відаць, са славай, бо ў песні іхняй ўміранне засталося вечна жыць. А ці ж увекавечыць песня змаганне[14] і ўміранне патомкаў? Не! Бо мы змагаемся і уміраем за чужое.
АЛЕНКА. Шмат[15] хто і з нас ужо змагаецца і умірае не за чужое, а за сваё, а песня пра іх ужо не забудзе.
ЯНКА. Тэта адзінкі, мілая Аленка. А душа агульнаграмадская яшчэ дрэмле.
АЛЕНКА. Скіне сваю дрымоту і душа. Абы толькі гэтыя адзінкі што ўжо змагаюцца, больш ясных паходняў[16] распалілі і асвяцілі сцежкі для паўстаючай грамады.