Здрастуй, печаль!

Чи варто говорити, що все це зникне під час купанки. Я тремтіла від сорому перед Анною, не знала, що робити, аби все це направити. Несла її торбу, кидалася подавати Анні купальний халат, коли та виходила з води, безнастанно оточувала її своєю увагою, засипала приємними словами; ця несподівана зміна після моєї мовчанки останніх днів дивувала її, навіть була їй приємною. А батько був у захваті. Анна дякувала мені усмішкою, весело відповідала мені, а я пригадувала собі слова: «Але ж і шльондра!—Таки-так!» Як я могла так сказати, погодитись на Ельзині дурні вигадки? Завтра ж пораджу їй забиратися звідсіля, скажу їй, що помилилася. І життя наше плинутиме так, як воно плинуло досі, і врешті-решт я складу свій екзамен. Адже дуже корисно, певно, одержати ступінь бакалавра.

— Хіба ж не так?

Я говорила до Анни:

— Правда, що корисно одержати ступінь бакалавра?

Вона глянула на мене і розреготалася. А я разом з нею, щаслива за її радість.

— Ви неможлива, — сказала Анна.

Справді, я неможлива, а якби ще вона дізналася про мої плани! Я вмирала від бажання розповісти їй усе це, щоб вона бачила, яка я неможлива. «Уявіть собі, що я втягнула в цю комедію Ельзу; вона вдаватиме, що закохалася в Сіріла, житиме в нього, ми могли б бачити, як вони разом плавають на яхті, зустрічали б їх у лісі, на березі моря. Ельза знову стала вродливицею. О, звісно, вона не така гарна, як ви, та все-таки вона має оту звабу, що привертає увагу чоловіків. Мій батько не міг би цього довго терпіти, він ніколи б не допустив, щоб вродлива жінка, яка належала йому, так швидко знайшла розраду, та ще й у нього на очах. І з чоловіком, молодшим від нього. Розумієте, Анно, хоч він і кохає вас, однак дуже скоро знову зажадав би Ельзу, щоб упевнитись у собі самому. Він дуже марнославний, а може, не досить впевнений у собі. А Ельза під моїм керівництвом зробила б усе, що тільки потрібно. Одного дня він зрадив би вас, а ви цього б не стерпіли, чи не так? Ви не з подільчивих жінок. І тоді ви поїхали б геть, а мені лише цього й треба. Так, це нерозумно, я гнівалася на вас через Бергсона, через спекотну погоду; уявила собі, що… навіть не наважуюсь вам про це говорити, настільки воно нерозумне, сміховинне. Через той екзамен на бакалавра я ладна посварити нас із вами, подругою мої матері, нашим другом. Але дістати ступінь бакалавра все-таки корисно, чи ж не так?»

— Хіба не так?

— Що не так? — перепитала Анна. — Що корисно скласти екзамен?

— Звісно, — сказала я.

А взагалі краще нічого їй не казати, вона, мабуть, цього б не зрозуміла. Були речі, яких Анна не розуміла. Я кинулась у воду, догнала батька, поборолася з ним, мені була приємна ця гра, ця вода, чисте сумління. Завтра я перейду в іншу кімнату, розташуюся в мансарді, візьму шкільні підручники, Бергсона все-таки не братиму, навіщо перебирати міру! Дві повні години праці в затишку, мовчазне напруження, запах чорнила, паперу. В жовтні — успіх, здивований сміх батька, схвалення Анни, диплом. Я стану розумною, освіченою, ледь байдужою, як Анна. Можливо, я маю сякі-такі здібності… Хіба ж я не накреслила за п’ять хвилин логічного плану; хоча він був огидний, але все ж таки логічний. А Ельза! Я скористалася з її марнославності, з її почуттів, усе це склалося за декілька хвилин, а вона ж приїхала по свої валізи. Дивна річ: я взяла Ельзу на мушку, побачила її слабинку і, перше ніж розпочати з нею розмову, добре націлилась. Я вперше зазнала цієї незвичної радості: пізнати людину до щирця, розгадати її, все виявити і тоді завдати удару. Обережно, немовби клала палець на курок, я намагалась когось знайти — спуск спрацював, і відразу ж я вцілила! Досі я цього не відчувала, я була завжди надто імпульсивна. Якщо й влучала в когось, то лише ненароком. І враз я мигцем побачила чудесний механізм людських відрухів, могутність слова… Яка шкода, що все це я відкрила через обман. Але одного дня я палко покохаю когось і так само обережно, ніжно тремтячою-рукою шукатиму дорогу до його серця…

Розділ ІІІ