Здрастуй, печаль!

Ідучи на другий день до вілли Сіріла, я вже більше не почувалася такою впевненою в силі свого інтелекту. За вечерею я багато випила, відзначаючи своє видужання, і добряче захмеліла. Я твердила батькові, що захищу дисертацію з літератури, відвідуватиму вчених людей, стану знаменитою і нуднющою. А він для мого успіху має використати всі засоби реклами та сенсації. Ми обмінювалися неймовірними ідеями, реготали до сліз. Анна також сміялася, хоча не так гучно, як ми, з певною поблажливістю. А іноді, коли ці далекоглядні плани виходили за рамки літератури та пристойності, вона зовсім переставала сміятися. Проте нічого не казала, бо батько нетямився від щастя, що ми знов порозумілися завдяки тим кумедним витівкам. Нарешті вони мене поклали в ліжко, поправили простирадло. Я палко подякувала їм, спитавши, що б робила без них. Батько й справді не знав, а Анна щодо цього мала свою доволі жорстоку думку. Я благала, щоб вона мені сказала її, а вона вже нахилилася наді мною, і враз мене зморив сон. Посеред ночі я занедужала. А прокинувшись, почувала себе вкрай погано. Обтяжена невиразними думами, з тяжким серцем я прямувала до соснини, не бачачи ні вранішнього моря, ні розтривожених чайок.

Сіріла я знайшла при вході в сад. Він кинувся до мене, обняв, міцно притиснув до себе, шепочучи плутані слова:

— Кохана моя, я так турбувався… так довго… Я не знав, що ти робиш, може, ти нещасна через ту жінку… Я не думав, що сам можу бути таким нещасним… Щодня після обід я по кілька разів припливав до бухти… Я не думав, що так тебе кохаю…

— Я також, — сказала я йому.

Справді, це мене й дивувало, і хвилювало. Мені шкода було, що я так зле себе почуваю і не можу висловити йому своїх почуттів.

— Яка ти бліда, — мовив він. — Але тепер я заходжуся коло тебе, не дам нікому на поталу.

Я впізнала за цими словами фантазії Ельзи. Спитала Сіріла, що на це все сказала мати.

— Я відрекомендував її як мою приятельку, сироту, — відповів Сіріл. — А взагалі та Ельза мила жінка. Вона мені все розповіла про неї. Дивно: з таким інтелігентним витонченим обличчям і плекати такі інтриги.

— Ельза дуже перебільшила, — кволо заперечила я. — Я саме хотіла їй сказати, що…

— Я також маю дещо тобі сказати, — перебив мене Сіріл. — Сесіль, я хочу одружитися з тобою.

Мене враз охопив страх. Треба щось робити, щось говорити. Ех, якби не ця жахлива нудота…

— Я кохаю тебе, — говорив мені Сіріл, дихаючи просто у волосся. — Я кину правничий факультет, мені пропонують цікаву роботу… у дядька… Мені двадцять шість років, я вже не хлопчисько. Я цілком поважно говорю. А що ти мені скажеш?

Я марно силкувалася знайти якусь гарну ухильну відповідь. Я не хотіла віддаватись за нього. Я кохала його, але не хотіла йти за нього. Я взагалі нікого не хотіла, я втомилася.

— Це неможливо, — промимрила я. — Мій батько…

— Твого батька я беру на себе, — відповів Сіріл.

— Анна не погодиться, — сказала я. — Для неї я ще дитина. А мій батько повторить те, що вона скаже. Я так утомилася, Сіріле, мені від цих переживань аж ноги підтинаються. Давай сядемо. А ось і Ельза.

Ельза сходила вниз, одягнена в домашній халат; вона була свіжа, радісна. А я почувала себе бляклою і худою. Вони обоє виглядали здоровими, квітучими, збудженими, і це мене ще більше гнітило. Ельза обережно посадовила мене, вона так клопоталася біля мене, немовби я тільки-но вийшла з тюрми на волю.

— Як там Реймон? — запитала вона. — Він знає, що я тут?

Вона всміхнулася щасливим усміхом жінки, яка все вибачила і на щось надіється. Я не могла сказати їй, що батько забув її, а Сірілові про те, що не хочу за нього віддаватись. Я заплющила очі, Сіріл пішов по каву. Ельза цокотіла не вмовкаючи; очевидно, вона вважала мене за дуже проникливу, довіряла мені. Кава була дуже міцна, дуже запашна, а сонце мене трохи підбадьорило.

— Як я не сушила голову, а жодного способу не знайшла, — сказала Ельза.

— Його й нема, — відказав Сіріл. — Це якесь захоплення, якийсь сліпий послух, нема з тим ради.

— Чом ні, існує один спосіб, — заперечила я. — У вас нема й крихти уяви.

Моєму самолюбству лестило те, що вони уважно дослухаються до моїх слів — вони ж на десять років старші від мене, а кмітливості ніякої.

— Це тонкий психологічний розрахунок, — мовила я з невимушеним виглядом.

Я говорила довго, пояснюючи їм свій план. Вони висували ті самі заперечення, які я передбачила ще вчора, і тепер я відчувала жагучу втіху від того, що їх спростовувала. Я й сама б не сказала, що мною керує, однак, намагаючись переконати їх, що це можливе, я ще більше запалювалася. Мені залишалося тільки довести їм, що цього робити не слід, але тут я вже не знаходила таких сильних аргументів.

— Не подобаються мені ці мудрації, — сказав Сіріл. — Однак, якщо це єдиний шлях здобути твою згоду на одруження, я згоден.

— Взагалі в цьому завинила не лише Анна, — мовила я.

— Ви дуже добре розумієте, якщо вона залишиться, ви підете за того, кого вона обере, — сказала Ельза.