Земля

Дрібне хлоп'я з задуманими очима своєї матері його мов до життя відновило. Коли воно спить, відганяє мухи від нього, а руки його, великі залізні руки, прямо бояться доторкнути дрібного тільця, щоб не завдати йому болю. Воно ж дороге. Воно всіх займає. Щось має за собою, чим в'яже до себе й керує…

І так тяжать на нім надії - якісь несформовані, прегарні, горді надії, здається, самих терплячих і упокорених - і він їх має сповнити…

Виросте - в нім прокинеться батьківська, героїчна вдача, глибокий, віщий інстинкт по матері,- вони попровадять його в інший світ… І він сповнить ті надії…

Чернівці, 7 цвітня 1901 р.