Житіє моє

За моєю спиною захрустіли камінці — слідом за мною в розвалини забрів П’єр.

— Ти що, боїшся? — він порскнув і прикинувся, ніби штовхає мене в провал. За що отримав стусана ліктем під дих цілком натурально — є речі, з якими не шуткують. — Та ти що? Я ж пожартував!

— Кретин! — Розлютився я. — Там щось… хтось є! Я відчуваю!

На шум суперечки підтягнувся дядько, заглянув у підвал і став дуже похмурим.

— Кличте Сміта сюди! Там нежить, але яка, сказати не можу — у мене шостий рівень.

Шостий рівень в Редстоні мали хіба лаборанти. Питається: якого дідька тоді він наїжджав на бойового мага?

Наш головний чорний куратор був дуже незадоволений тим, що його відірвали від розвантаження, але коли він заглянув у дірку, то не просто зблід — позеленів.

— Валимо звідси, негайно!

Плюнувши на розгубленого П’єра, я хіба що не покотом погнав до берега: коли чорний маг каже, що треба валити, валити треба ШВИДКО. І боягузтво тут ні до чого.

— До шлюпки, до шлюпки! — надсадно кричав Сміт. — Кидаємо все і відходимо!

Я опинився на місці першим, подолавши схил за рекордні шість хвилин, дядько не надто відставав, а Сміт добросовісно йшов останнім, ледве що не спиною вперед, хоча взагалі-то день був яскравий і переслідувати нас нежить не повинен би був. Що ж воно там було таке?

— Як мінімум — Шерех, — буркнув дядько, відповідаючи на невиказане запитання, — а може, і щось гірше.

Мені важко було уявити собі щось гірше за Шереха, хіба що банду ґоулів: ці ще і бігати за тобою можуть (до речі, вдень теж). Якби П’єр зайшов у той провал, нежить відмітив би його і на перший раз, може, відпустив би, а через кілька днів людині невимовно захотілося би сюди повернутися, і, по-можливості, не самій. Особливо добре це діє на дітей, бували випадки, коли за першою жертвою в обійми монстра потрапляло чоловік десять-п’ятнадцять: друзі, знайомі, родичі, батьки. Причому, на відміну від тої ж Хижої Луни, Шерех — тварюка рухлива, а значить, з настанням темряви спробує наздогнати.

— Повертаємося до базового табору? — Запропонував Герік.

— Ні! — перервав його Сміт. — Йдемо одразу в Бухту Транка.

Точно, Шерех. Причому, активний, оскільки вчора його не було, а сьогодні — уже є. Тепер місяць доведеться стирчати в Транку — там знаходився регіональний центр НЗАМПІС і спеціальна клініка для жертв нападу потойбічного (тих, котрі були ще живі).

— Чи буде карантин оплаченим, сер? — діловито поцікавився дядько. — Ми з племінником точно чисті.

— Будете сперечатися з наглядом, Містер Ферро? — Прищурився Сміт.

Дядько знизав плечима. Ех, накрився мій літній підробіток! Заплатять, в кращому випадку, за тиждень. Що ж, принаймні, я бачив Острів Короля — дуже мало хто може таким похвалитися. Катер пройшов попри тюремну пристань, вивісивши прапорці і просигналивши, але на березі ніхто не з’являвся. Сміт наказав стишити хід і поліз на сигнальну щоглу розглядати табір у бінокль.

— Одначе, йти туди треба, сер! — Підступився до нього дядько, коли той спустився до низу. — Не можуть же вони нас не чути.

Чорний маг напружено вглядався у пристань.

— Одначе, години дві у нас всього, сер, — нудив дядько.

— Сам знаю! Підеш зі мною.

Вони стрілися поглядами. Питання ієрархії було відкинуто, розходження в думках — забуто, тепер у них був спільний ворог, а це мирить чорних магів між собою краще за будь-яку проповідь.

— І племінника візьмемо — у нього очі кращі, ніж у мене! — Великодушно запропонував дядько.

Особливого щастя від цеї ідеї я не відчував, але і заперечувати не став — удвох їм буде важче вціліти, а нечутливій до чорної магії людині туди йти не можна. Сміт роздавав останні вказівки:

— Того, хто спробує за нами іти, зв’язати і стерегти, напевне що заражений. До берега не підходити, навіть якщо я особисто буду вас кликати. Коли будемо повертатися — гукніть, якщо не відізвемося — близько не підпускайте, відразу виходьте в море. Після заходу сонця — не чекайте, ідіть у Транк самі, просіть допомоги.

Капітан катера напружено кивав, дядько наповнював великі фляги морською водою (саме сіль, а не срібло, — найефективніший засіб проти дрібної нежиті, а крупну простими ритуалами взагалі не проб’єш).