Житіє моє

— Носій — напевно що та сама жертва, більше на місці нікого не було. Ми знайдемо його раніше, ніж він піде в рознос, обіцяю. Насос-знак зберіг відбиток оригінального Джерела, ми виявимо ім’я з кристалом і впіймаємо носія до того, як нежить повністю придушить його волю. Довірся мені?

Довіритися чорному? Ще раз?

— Можливо, жертви якось пов’язані з підпіллям, — зауважив Паровоз, намагаючись зібратися з думками. — В ангарі — велика партія нелегальної зброї.

— Потрібно обшукати ангар! — пожвавішав координатор.

Капітан Бер поморщився — може, Саталу на його місце секретарку найняти?

— Доба. У вас є рівно двадцять чотири години. Після цього я повідомлю в центр, що ми втратили контроль над ситуацією.

Глава 24

Чудесники могли спалити половину Редстона і вести затяжні бої з загонами НЗАМПІС, але лекція з алхімії починалися о дев’ятій нуль-нуль, і я був на ній вчасно, хай пом’ятий і невиспаний.

Лагідне осіннє сонце наповнювало світ стриманими контрастами тепла і холоду, золотисте листя в університетському парку настроювало на ліричний лад. Це ж що треба сотворити з чорним, щоби його потягнуло на лірику? Дурне питання! Два рази мало не вбити, примусити цілий день натщесерце гасати містом, цілитися в нього з арбалета і зачарувати так, щоби вся його магія вивернулися навиворіт — дрібнички.

Чвертка зустрів мене біля воріт (чекав, чи що?) і негайно почав вивалювати на мене новини, які в нього накопичилися. Де він встигає стільки взнати, ми же з ним позавчора разом пили? На той момент, як я зайняв своє місце в аудиторію, мені уже було відомо, якими напруженими видалися в Редстоні ці вихідні. Поліція заборонила пікет у підтримку Мелонс, і нічого не сталося. Хтось підпалив закинуті халупи на острові у північному кінці, і пан мер погорів десь на мільйон крон. Проте, цих грошей йому ніхто би однаково не заплатив — місце вважалося проклятим. Ходять вперті чутки, що «нагляд» розорив гніздо Чудесників (а як же, «нагляд»!) і накопав там такі моторошні штучки, що терті життям полісмени відмовляються говорити про них навіть пошепки. Два покалічених тіла, які виловили в річці, напевне, — справа рук тої ж самої банди, і тепер містяни гадають, чи з’явиться третій труп. Я меланхолійно кивав і думав, скільки спроб потрібно декому, щоби зробити все правильно. Чудесники в плані чудесно напартачити! Якщо вони так діють завжди, не дивно що в Нінтарку стільки народу полягло.

— … У мера кобила народила триноге телятко.

— Шо?!

— Ой, а я вже думав, ти мене не слухаєш.

Віддухопелити Чвертку до півсмерті мені завадила поява лектора. Так, сьогодні я не в гуморі. У мене гумору і так небагато, а сьогодні — взагалі немає.

Лекція пройшла жахливо. Смислу теми я не вловлював, доводилося тупо конспектувати слово в слово. Навіть у лікарні зі мною такого не було — там я був слабкий, але не тупий. В думках — повний кисіль, у вухах вата, в очі хоч сірники вставляй. Якщо виявиться, що ці майстеряки зіпсували мені мізки, я присвячу решту життя знищенню їх роду! З чорними так не можна!! В кінці кінців, мені вдалося зібратися докупи, сфокусуватися на принципах побудови електричних машин, і моя млявість відступила.

Позбавитися Чвертки виявилося складніше. З нехарактерним для нього занудством, Рон переслідував мене аж до університетської їдальні, куди я просто змушений був зайти (після вчорашнього посту мене терзав дикий голод).

— Ну, чого ти пристав?

Сили мої закінчувалися, мені хотілося сотень протиприродних речей, аби лише не вчитися. Від необхідності ще дві години займатися теорією міцності я просто помирав, але знав, що, пропустивши щось важливе, повішуся від досади. Тим не менше, бажання відвідати пивний погрібець не полишало мене ні на секунду. Просто якесь прокляття!

— Томе, ти не захворів?

— Ні, просто випив багато.

— Так то позавчора було! — дивувався Чвертка.

— А я закушував не тим. Отруївся я, розумієш? Вчора весь день ригав.

— Вибач… Ти це, тут несподівано поїхав тоді.. Переважно ти до ранку залишаєшся.

До мене раптом дійшло, що Чвертка, виявляється, за мене непокоївся. Мило, але несвоєчасно.

— Ти дивний такий! Сам же в мене чарку з рук забрав. Що мені там було робити до ранку?

Чвертка розпосміхався (ніби втруїтися — це весело) і скоро відвалив у якихось своїх справах. Чудесно, одного збагрили, залишилися ще двоє — Чудесники і НЗАМПІС. Кого я боюся більше?

Та нікого!!!

Я жорстоко мучив на тарілці біфштекс, уявляючи на його місці Лорана. Мені було сто разів плювати на всіх незадоволених (тим більше — небіжчиків), але та кількість проблем, якою вони мене нагородили, з трудом піддавалася осмисленню.