Житіє Моє

Наприклад, за рахунок відділення ретроспективної реанімації (і хай кине перший камінь той, хто доведе, що вона непрактична!). На жаль, спроби залучити некромантів нагадували полювання на чорних кішок на вугільному складі, але Сатал не втрачав надії.

Періодично ця активність докочувалася до кабінету старшого координатора регіону, чим той був щоразу дуже незадоволений.

- Не знаєш, чому Тангор знявся з місця?

Ларкес якраз перебирав на столі старі папери, розкреслені знаками чорної магії зі скрупульозністю, характерною скорше для алхіміків.

- Тому що тхір малий. Зрозумів, що амулети з маєтку Хаіно не відповідають септонвільському ритуалу, а в очі сказати натура не дозволяє.

- І куди його понесло?

- Та шоб я знав!

- Ти ж, ніби, куратора йому виділив? - здивувався Сатал.

- Вдалі пари рідко утворюються з першого разу, - старший координатор намагався бути дипломатичним, хоча партачів зі служби підтримки йому хотілося проклясти на смерть.

- Ха! - вищирився нахаба-підлеглий, розвалившись у кріслі з очевидним наміром повчити колегу жити.

У Ларкеса смикнулася брова – витримка старшого координатора була не безмежною. Дуель, ризик якої повиснув у повітрі, перервалася зусиллям секретаря, який ввалився до шефа з круглими від збудження очима:

- Диверсія в керпанських лабораторіях!

- Отруєння?

- Вибух!

- Якої природи? - зацікавився Сатал.

- От ти і виясни, - ухопився за можливість позбавитися неспокійного колеги Ларкес (надто самостійних співробітників він не терпів). - Ти ж у нас головний з питань практичної магії, тобі і амулети в руки!

Глава 97

Старанно зачищені пера терпляче чекали на повернення господаря (Джим Нурсен дуже акуратно ставився до старих речей), а от чорнило в каламарі уже почало підсихати – три місяці минуло. Алех акуратно проглядав назви папок, що лежали на столі: знаючи характер небіжчика, можна було не піддавати сумнівам, що написи на них точно відповідали вмісту.

- Ми дуже вдячні вам за допомогу з систематизацією архівів містера Нурсена. - Непримітно вдягнений чоловік уважно спостерігав за діями білого.

Алех знизав плечима. Як він міг допустити, щоби праці наставника пропали лише через те, що нíкому було зрозуміти їх цінність.

- Без вас розібратися в робочих записах було би непросто, - продовжував чоловік, не виказуючи збентеження мовчанням співбесідника. - Крім того, ви підготували до публікації той рукопис....

Алех кивнув. Нурсен обіцяв видавництву закінчити книгу до осені, інакше, домовленість довелося б припиняти, а скількох нервів це вартувало би вдові, не хотілося навіть уявляти. Сам він сприйняв загибель експедиції без довгих плаксивих істерик, якщо не вважати повернення заїкання і феномену уникання спілкування (для білих – унікального явища). Йому було простіше: він все життя провів серед археологів. Для нього загиблі друзі не зникали без сліду, а, скорше, відставали в часі, сходили собі на берег безкінечної ріки, довіривши живим продовжити плавання. Це не заважало думати про мертвих і старатися гідно завершити початі ними справи.

Однак емпати відмовлялися робити стосовно нього будь-які прогнози...

- Мені здавалося, що ваші погляди на історію розбігаються...

- Н-н-не в цьому питанні.

Закінчувати за Нурсена книгу про Білий Халак Алех би не став. Шкода, зустрітися з наставником в диспуті так і не вийшло: на захисті дисертації йому опонував запрошений з Еккверха професор, вельми поважний спеціаліст, але не експерт з усіх тонкощів саме цієї теми. Єдиною проблемою стали додаткові плакати, які Алех зробив для того, щоб менше говорити вголос. Тепер він носив горде звання доктора древніх країн, от лише відмітити цю подію не було з ким.

- Ви маєте намір продовжити займатися археологією?

Білий здивовано подивився на співрозмовник. Хіба це не єдино природньо?

- В такому випадку, я уповноважений запропонувати вам місце експерта в групі вивчення палеокатастроф, яка працює під егідою нашого братства.

Алех насупився у деякому сумніві.

- Ч-чому я?

- А хто? Ви ознайомлені зі знахідками шостої партії і результатами експедиції в Полісант, захистили диплом з історії Білого князівства. Ідея масштабної катастрофи не стане для вас сюрпризом. Спеціалісти в цій темі, куди не плюнь, всі архівні теоретики, нездатні усвідомити важливість польової роботи. Якийсь час тому... ми втратили ведучого археолога, і дослідження застопорилися.

Білий не поспішав з відповіддю.

Він підійшов до полиці, де зберігалися скромні сувеніри попередніх експедицій: уламок пляшки з прозорого скла (таких повно в землі навколо Кейптауера), загадковий вкритий візерунками камінь, думки про штучність походження якого розділилися, блідий любительський дагеротип з Пташиних Островів (контрабанда, так), на задньому плані якого приймав сонячні ванни молодий некромант (Аклеран просто не міг пропустити такої сцени).

- Я чув про ваше б-братство від м-мами, містере Сітон.

- Сподіваюся, лише хороше, - наморщився чоловік. До речі, мої співчуття.

Білий коротко кивнув.

- В-ви н-нерозбірливі у з-засобах...