Житіє Моє

«Десять років з цими психами цяцькаюся. Все, беру відпустку, їду в Хо-Карг. Кажуть, там чорних магів майже нема.»

У роздратування куратора була причина: всі плани на зиму довелося міняти. Зазвичай в цьому сезоні персонал служби підтримки південно-західного регіону скорочувався вдвічі за рахунок відпускників. Метью серйозно розраховував приєднатися до великого Виходу (знову ж таки, у тещі ювілей), але тут його викликав до себе старший координатор регіону.

- У нас СИТУАЦІЯ, - багатозначно проголосив найвпливовіший чорний маг узбережжя.

Коли старший координатор говорив ТАК, навіть стажерам ставало ясно – буде багато-багато позачергової роботи.

- Ви мені відпустку обіцяли! - обережно нагадав куратор.

- Дам, - підтвердив чаклун, - але пізніше. Тут днями намалювався тип – пробу нема де ставити. В двадцять п’ять років – бойовик, некромант, ще і алхімік. - Аксель поморщився. - Наше молоде все. Так що врахуй: він і проклясти може, і отрути в їжу насипати, а якщо притисне – і зомбі нацькувати.

Метью старанно зобразив здивування, хоча і без натяків було ясно, куди клонить шеф.

- Чому би не прикріпити до нашого гостя когось молодшого? Різниця у віці...

- На молодика він просто уваги не зверне, - відмахнувся Аксель, - я таких знаю. А на солідну людину можуть рефлекси спрацювати.

Так, для своїх не надто серйозних років, Метью Райхан виглядав дуже солідно.

«Ну, скільки можна? У відділі тридцять два співробітники, а всяких унікумів пхають лише мені! Он, влітку армійського спеца в стані депресії підсунули – мало сам його не втопив (варто зауважити, що того типа повинні були супроводжувати зовсім інші люди і за окремі гроші). Тепер он некромант з зомбі. А до відставки, між іншим, добрих п’ять років.»

Коли Метью поступав на державну службу, вона уявлялася йому більш розміреною і спокійною. Аксель вагання куратора помітив – в такому віці навіть чорні стають спостережливими.

- Премію видам подвійну за шкоду.

Метью зі згодою кивнув. Сперечатися – собі дорожче, все одно доведеться працювати, то вже хоч не задарма.

І от, замість того, щоби сидіти вдома і слухати щигликів, невиспаний куратор змушений був разом з шефом зустрічати пором із Золотої Гавані. Рейс затримувався. Власники яскравих наметів починали поглядати на небо: чи не час згортати торгівлю? Будь-який тутешній мешканець міг передбачити наближення шторму мінімум за півгодини.

Ревіли осли, гомоніли торговці, блищала боками зловлена вночі риба, пірамідами громадилися різнобарвні фрукти. На відкритих жаровнях шкварчав соком морський дріб’язок, чадний дим змішувався з ароматом випічки і йодистим запахом водоростів – приїжджих такий коктейль ароматів бив наповал. Дві місцеві ворожки, мудро вирішивши не дражнити лева, зробили перерву у своїй коломагічній практиці і щось бурхливо обговорювали в затінку своїх навісів.

Почулися вітальні крики – з-за танурського мису, обганяючи лінію хмар, з’явився запізнілий пором. Торговці і зустрічаючі рушили до пірса, обтікаючи єдиний на всю набережну лімузин – власність старшого координатора регіону.

«Ну, не приживаються у нас автомобілі, не приживаються! То двигуни у них перегріваються, то гальма зриває.»

Метью здригався від думки, що колись алхіміки врахують всі попередні помилки і сотворять драндулет, який підходитиме місцевим схилам. Знаючи любов відпочиваючих до дорогих надлишків, він уже бачив весь Танур забитим металевими монстрами. Поки що проїжджими у місті були дві дороги: до гавані і «проспект» – найбільш облагороджена ділянка берегового тракту. З самого початку тракт замислювали як сухопутну дорогу, яка би зв’язувала Золоту Гавань з мисом Танур, але знаючі люди надавали перевагу рейсовому порому, а це вже багато про що казало.

Куратор почав подумки готуватися до зустрічі. Знайомитися з одним чаклуном в присутності другого, тим більше, господаря території, тим більше, за такої різниці в віці – задачка не для аматора. Не можна дозволити координаторові пресувати новачка: молодий маг може виявитися темпераментним і моментально стане дибки. Також не можна дозволяти гостеві задирати господаря – у Акселя дуже специфічне почуття гумору. Звичайно, присутність свідка повинна підштовхнути чаклунів до того, щоби вони трималися в рамках правил вихованості, але ті, хто надто розраховує на здоровий ґлузд і вихованість чорних магів, швидко стають каліками.

Метью Райхану вже доводилося працювати з ретроспективними аніматорами, і якоїсь особливої капосності характеру він у них не помічав (от армійські специ – оті так, ого). Проте цього мага Аксель виділяв, називаючи саме некромантом (спеціалістів кримінального відділу він зневажливо обзивав «лялькарями»). Це повинно було щось означати, але що?

Момент, коли настрій старшого мага змінився, куратор пропустив. Старий чаклун перестав нетерпляче осмикувати камізельку і багатозначно гмикати, він наче раптом закам’янів. Метью почав тихцем оглядатися: пором пришвартувався, якщо він хоч щось хоч в чомусь розумів, то чорний маг повинен був зійти на берег першим. Наче, галас на пристані став трохи тихшим. Чи це здалося?