Житіє Моє

Останнім часом Шерех перестав торгуватися в дрібничках, і ми стали жити душа в душу. Але пильності я все-одно не втрачав.

- Якесь абсолютно непристойне везіння, - буркнув Аксель.

Я зробив вигляд, що не розчув.

- А для чого вам усі ці книги? Особливо – незрозумілими мовами?

- Для того, що життя буває дуже дивним. - Аксель присів у крісло, і я сприйняв це як хороший знак. - Те ще надто молодий, щоби це розуміти. Навіть у бойового мага часом виникають труднощі. Я бачив поселення, які за одну ніч перетворилися на кладовища, долини, в яких не було навіть червів – лише сіра тлінь. Батько розповідав мені про такі речі, в які зараз ніхто просто не вірить. А вони ж були! Настає момент, коли люди тягнуться до тебе, як до останньої надії, задають питання, а ти кліпаєш, як дурень, і не розумієш, що стається. Треба бути готовим до всього!

Даремно він каже, що я не розумію – у мене ж уже є свій клан. Нема нічого гіршого – набрати авторитет, а потім на дурниці проколотися, і плювати всім, чому ти чогось не зміг. З іншого боку, при тій недисциплінованості, з якою я виконую обов’язки вождя, мені про свої здогадки краще промовчати. Раптом, до родини докотилися чутки про мою смерть? Треба зателефонувати тому ж Гарліку, хай їх попередить.

- А ти-то чого лізеш в це діло - в голосі Акселя з’явилися буркотливі нотки. Схоже, він переконався, що зазіхати на його положення я не збираюся, і вирішив звести все до нічиєї. - Мене в твоєму віці цікавили лише випивка і розваги.

Треба думати, це було до того, як мій дідусь його суворо виховав.

- Вони мене вбити намагалися. Двічі. - Нагадав я. - Позбавили батьківської турботи і засобів до існування. Зіпсували майно, в кінці кінців!

Нíчого йому знати ще й про мої передчуття – довіра-довірою, а свої слабкості краще не розголошувати.

- Якби ворогів не існувало, їх довелося б наймати за гроші, - реготнув чаклун. - Невже ти не помічаєш – все одне до одного?

Добре хоч дякувати їм не обов’язково. Я знизав плечима:

- Ну і що? Це не їх заслуга. І я не розумію, чому досі ніхто не зайнявся ними серйозно.

При знаменитому сектантському комплексі на чорних магів, кровників у них має бути гора.

- Ти за пресою слідкуєш? - Координатор гмикнув. - Бачу, що ні. Останні пару років їм сильно прищемили хвоста, навіть журналісти вже про це знають. Правда, взяли не всіх...

Якби все те, що пишуть в газетах, було правдою, за походеньки в Редстоні я би отримав медаль, а не контракт з НЗАМПІС на п’ять років.

- Поки ми не розуміємо їх цілей, вони все ще можуть завершити почате.

- І що буде?

- Щось, що уже було. Причому, кілька разів.

- Предки помагай. - Аксель піднявся. - Ти хлопець головатий, розберешся. Якби твій татко більше старших слухав, теж би мав успіх.

- Йому просто часу не вистачило! - образився я за тата.

- Повір мені, час тут ні при чому, - глибокодумно промовив старий. - Відколи він засів у Фінкауні, відтоді все шкереберть і пішло. Якби всі таємниці можна було розкрити, покопавшись в древніх трактатах, ми не жили би в такому бедламі.

Аксель обвів печальним поглядом своє зібрання книжок і велично віддалився геть.

А я повернувся до захоплюючого заняття – дресирування нежитя. Прочитати всю чаклунську бібліотеку разом було нереально, красти що-небудь – самогубчо, довелося підійти до питання творчо. Я набрав, де зміг, цілий мішок всякого мотлоху (мушель, мідних ґудзиків, скляних кульок і копійчаного непотребу), а потім почав переконувати Шереха асоціювати з ними образи тих чи інших книжок. Чого б і ні? Він же погодився допомогти мені з розкриттям таємниці Чудесників, а хтозна, в якому з фоліантів знаходиться потрібна мені інформація! Монстр поки ще впирався, але вже не так впевнено, як спочатку. Головне – ні на секунду не відчути сумнів у власній правоті, а самостійно нежить сформулювати заперечення не зможе, в логіці заслабкий.

Так і жили.

Я зарився в бібліотеку, відслідковуючи найменші натяки на Білий Халак і древню магію, а Аксель з німим докором поправляв корінці нерівно поставлених книг (навіть тих, яких я не торкався). Клімат Південного Узбережжя діяв на мене благотворно, адже фізичний стан мага сильно залежить від душевного, а що може бути більш цілющим для нервів, ніж вигляд безмежного простору соленої води, яка мірно накочується на берег? Багато неба і світла, хмари, які вічно клубочилися незрозумілими фігурами, свіжі харчі (дико дешева їжа) і захоплююче чтиво (приправлене розумінням, що навіть в Хо-Каргу таких книг ніхто в руках не тримав). І напівзабуте відчуття сільського життя, коли ділова зустріч – це розмова з вулиці через паркан, а плани, укладені на тиждень наперед, ніколи не порушуються... Добре!

Я набрав ваги і почав добиратися від готелю до будинку Акселя пішки, без того, щоби спітніти чи задихатися. Куратор, печально зітхаючи, плівся слідом – викликати авто лише для себе він не наважувався.

Посилка з Суессона прийшла рівно через двадцять п’ять днів.