Житіє Моє

Дуже скоро люди опинилися на безпечній відстані від провалу. Сем лежав непритомний. Чорний пару разів кóпнув його з неприхованою зловтіхою:

- Вставай, скотиняко! Я тобі казав, щоби ти мені більше на очі не траплявся?

І, виявивши, що нещасний не подає ознак життя, підсунув йому черевика під ніс.

- Фу-у!

Роздивившись свого рятівника, Сем завив звіром і мало сам не стрибнув в розлом (Лаванда встигла схопити його буквально в останню мить).

- Тебе нема! Нема!!!

- Це тебе зараз не буде, - розізлився чорний. - А ну, коліться: що ви тут робили?

Лаванда була досвідченою шпигункою і завжди вміла визначити межу розумного ризику – брехати цьому юнакові вона не наважилася (може, тому, що у нього за спиною досі маячіли монстри). Чи варто чіплятися за стару легенду?

- Ми – урядові агенти! Впроваджені в ряди Чудесників, щоби розвалити секту зсередини.

- Шо, правда? - не повірив чорний.

- Так! Ми повинні були перешкодити одному небезпечному ритуалу, але нас розкрили і кинули тут.

Схоже, прозвучало це переконливо (характера Хаіно їх ненавмисний рятівник не знав).

- Що за ритуал? - поцікавився юнак.

- Було сказано, що тут заховане джерело чорної магії, але я би не стала сліпо вірити словам Посвячених.

Чорний замислено помовчав, а потім гмикнув:

- А ну, давайте, на ноги і – вперед! Здам вас в «нагляд», хай у служак голова болить.

Лаванду такий результат цілком влаштовував. Підкоряючись командам несподіваного рятівника, вони рушили до виходу, причому, явно не туди, звідки прийшли.

- Ех, Шерех вас побери! - несподівано вигукнув чаклун і одразу ж заспокійливо помахав рукою чудовиську. - Образно кажучи. Я знову не знайшов татових речей!

- Ваш тато щось тут забув? - уточнила Лаванда.

- Заховав. Правда, це не ваша справа. Крокуйте скорше!

Двоє коротали ніч біля вогню в парку і все ще вперто мовчали. Ларкес збивав гілки дерев маленькими кульовими блискавками, а міс Фіберті підкладала хмиз у багаття. Іти геть першим ніхто не хотів. Потік возів зі сміттям до ранку припинився, серед дерев спалахнули погано зачаровані ліхтарі з блакитними проблисками, які виділяли запах протухлих яєць (міська влада активно економила, але залишати околиці звалища зовсім без світла не наважувалася). Тріскучого морозу не було, але холод відчувався.

З боку звалища з’явилася запізніла компанія, яку міс Фіберті спочатку сприйняла за сім’ю. Однак трохи зближча стало видно, що коротун, якого вела за руку скромно вдягнена жінка, виявився дорослою людиною.

- Тупай-тупай, Чудеснику недороблений! - прозвучав дуже знайомий голос. - Звик, розумієш, на чорних кататися.

- У нього шок! - втрутилася жінка.

- А у мене – радикуліт.

- Ми – урядові агенти, за допомогу нам ви отримаєте нагороду.

- В конторі Ларкесу будеш розказувати.

- Томасе? - схлипнула міс Фіберті. - Томасе!!!

Один з перехожих повернувся і повернув до вогню прямо через кучугури.

- О! Польовий трибунал на місці. Гей, агенти, гребіть сюди!

Вслід за чорним до вогню підтягнулася дивна парочка: коротун з розфокусованим поглядом і на диво рішуча біла, яка практично волочила його на собі. Всіх трьох оточував густий помийний сморід, і Ларкес непомітно натиснув манок – пускати їх у свій лімузин він не збирався. В кінці кінців, для чого ще потрібні групи швидкого реагування?

- Томасе, де ти був?!! - обурилася мис Фіберті, але голос у неї зрадливо тремтів.

- Не сердись, Кларо, - примиряюче муркнув чорний, і жінка розтанула (Ларкес відчув укол заздрощів – йому ніколи не вдавалося ухилитися від скандалу так легко). - Там внизу був справжній дурдом! Натовп білих влаштував бійку з охороною комплексу, мало все не розвалили. А я знав, що вони білі? Ну і довбанув їх тим, чим завжди б’ю. Зверніть увагу – ніхто не вмер! До речі, вони через Академію емпатів лізли. Що там охорона робить, зовсім ґав не ловить? Ось цих на собі волочити довелося – команда нервових. Божаться, що урядові агенти.

- Полковник Кілозо? - спробував угадати Ларкес.

- Так точно, сер! - стрепенулася біла.

- Старший координатор північно-західного регіону. За моїми даними, ви працювали сама.

Новоявлений полковник моментально змінила позицію:

- Хлопчика задіяли в організації проти його волі!

Ларкес пару секунд обмірковував ситуацію, а потім значуще прищурився. Під цим поглядом коротун швидко повернувся в реальність і захникав:

- Він мене вб’є!

- Хто? - хором запитали чорні.

- Леон Хаіно, - пояснила біла. - Вони – родичі.

- Не бійся, маленький! - Ларкес зобразив таку посмішку, від якої навіть Тангора пересмикнуло. - Я встигну вбити його першим.

Але міс Фіберті було далеко до проблем магів:

- Давайте, нарешті, підемо в тепло! Ми чекали вас вісім годин, у мене запалення легенів буде!

Тангор, недовго думаючи, вибрався назад на дорогу і рушив у напрямку житла. Біла вмовляла колишнього сектанта не плакати. Ларкес пішов останнім – він збирався влаштувати групі швидкого реагування сюрприз. Хай знають, кого вони змусили чекати!

Глава 108