Житіє Моє

Я мучився цим питанням півдня, з роздратуванням спостерігаючи, як Сміт чіпляється до дядька за кожну дрібничку, а старий перець голосно критикує заходи безпеки в експедиції. Два дурні почали привертати до себе увагу, але жоден з них не збирався відступатися – це означало би визнати вищість іншого над собою. Шерсть стояла дибки, з очей сипалися іскри, добре, хоч до шпурляння прокляттями справа ще не доходила. Ось чому в казках чорні маги завжди живуть у вежах, по одному, і ніколи не поступають на службу. Цікаво, а як же військовим вдається видресирувати свій контингент? Судячи зі Сміта – ніяк.

Алех намагався привернути мою увагу до конфлікту, але я відмахнувся від нього і порадив наплювати – самі розберуться. У мене була більш серйозна проблема – вирішити, що робити з листом. Писати чи не писати? В кінці кінців, варто було хоча би спробувати. Під час обідової перерви я позичив у Алеха чорнильницю і листок паперу, влаштувався з ними на сходах жилого корпусу і спробував зробити найбільш протиприродню річ у своєму житті – вступити в переписку.

Одразу ж виявилося, що мені навіть приблизно невідомо, як повинен виглядати лист. Ну, тобто, про адресу все було зрозуміло. А всередині? Насилу пригадувався вміст офіційного запрошення, яке мені колись прийшло з Редстона.

«Добрий день, всі», - написав я зверху листка і знову замислився.

В принципі, вихідним пунктом було те, що мама хвилюється. Що треба написати, щоб вона перестала це робити?

«Тут добре.»

Де – тут? Я затер останні слова і написав інакше:

«Прибули на Острів без пригод. З першою ж оказією відправляю листа. Умови хороші, годують прекрасно. Кожного ранку купаюся в морі, ще не застудився.»

Я задоволено огледів результат своїх зусиль. Коротко, інформативно, грамотно. Розбірливо. На цьому можна було би і закруглиться, але я уже набув смаку. Що би ще такого написати?

«Ти, можливо, дивуєшся, чому я сюди поїхав.»

Могла ж і образитися: всього три дні вдома побув і одразу ж гайнув до Короля. Варто було додати трохи щирості

«Нове захоплення Джо застало мене зненацька.»

Це ще м’яко сказано!

«Зрозумій мене вірно, я не хочу ставати на заваді його самовираженню. Просто, мені був потрібен час, щоб підготуватися до цього морально.»

... і фізично, якщо чорне Джерело можна вважати фізичним явищем.

«Я певен, що на кінець експедиції достатньо опаную себе.»

… свою Силу також, принаймні, дядько мене в цьому запевнив.

«Напевно, мені слід було попередити тебе завчасно, що я приїду.»

... але найголовніше завжди розумієш заднім числом. Добре ще, що мені не спало на думку просити у них грошей телеграмою! З мами сталося би все продати, залишивши меншеньких без солодкого. І як би після такого виглядав їх крутий старший брат?

Вирішивши, що свій синівський обов’язок я виконав, я підписав листа і пішов розшукувати місіс Клементс – Сміт був не в тому стані, щоб виконувати роль листоноші. Далі все було просто: в коробці для листів уже лежала ціла пачка, підписана акуратним почерком Алеха, напевне, білий відписав усім знайомим, чиї адреси зумів пригадати. Я додав свою скромну лепту до результатів його титанічного труду і з чистим серцем відправився колупатися у звалищі.

Межи тим, війна магів палахкотіла все сильніше. Ввечері дядько намагався завербувати мене у свою армію, але був посланий лісом. Зранку Сміт поперся з нами на пляж, і замість занять ми змушені були добросовісно купатися. Вдень дядько підловив студентів на спробі залізти у підвал водонапірної вежі і довго розпинався, що Сміт за ними не слідкує. Ввечері експерт з безпеки прийшов перевіряти цілісність захисних заклять на нашому вікні. О дванадцятій ночі. Зі своїм світлом.

Першими нерви не витримали у глядачів.

- Ну чого вони це роблять? - жалібно розпитував Алекс (залишати нашу кімнату білий не поспішав).

Я з видом мученика зітхнув.

- Вони – чорні.

- Але ти ж себе так не ведеш!

- Я не просто чорний, я – розумний, - і, якщо вже почну качати права, то нізащо не стану ганьбити себе перед глядачами.