Житіє Моє

Нові гості не викликали радості і у господаря будинку.

- Ти диви, цей «чистильник» знову тут! - процідив він крізь зуби, спостерігаючи за відвідувачами через щілинку в шторах.

- Ми його не кликали! - стрепенулася дружина.

- Саме так. Забери дітей, цих я зустріну сам.

Між тим, власник сюртука добрався до ґанку, але підніматися на нього не став.

- Містере Ларсен! - покликав він деренчливим фальцетом. - Містере Ларсен, можна вас на хвилинку!

Фермер вийшов на ґанок, похмуро роздивляючись відвідувачів. Дружина ковзнула у нього за спиною, зібрала на подвір’ї дверей і повела в хату.

- У чому справа, містере Кугель? Ми, здається, домовилися, що вам нічого робити в цьому домі.

- Ви не так мене зрозуміли, містере Ларсен! Я тоді казав, що нічим не можу допомогти, але зараз зі мною колега, котрий може...

- Нам не потрібна ваша допомога!

- Ви зрозуміли не т...

- Вам повторити?

- Я дуже перепрошую, - втрутився високий пан, відтираючи плечем невдаху Кугеля, - але якщо у вашому домі справді знаходиться феномен, про який мене повідомляли, то він може бути загрозою не лише для вашої сім’ї, але і для ваших сусідів. Такі речі не минають самі, їх не можна ігнорувати. Зекономивши п’ятсот крон, ви доведете справу до того, що ваші близькі постраждають, а будинок доведеться спалити...

- Не смійте наближатися до мого дому!

Розлючений білий маг – рідкісне і дуже нетипове явище, а наслідки у нього бувають – о-го-го! Високий пан підняв догори руки примирливим жестом.

- Прошу пробачення! Я неправильно висловився, пробачте мене! Я всього лиш хочу переконатися, що загрози не існує. Це мій обов’язок, я повинен відреагувати на повідомлення. Мені потрібно тільки поглянути, я не завдам вам ніяких турбот!

З видимим зусиллям фермер опанував себе.

- Добре, можете зайти. Але повторюю: ніяких проблем у нас немає і ваші послуги нам не потрібні.

Високий пан зайшов до хати буквально на хвилину і, майже одразу ж, розкланюючись з господарем, вийшов назад. Містер Кугель знічено тушувався під ґанком:

- Не розумію, я був певен...

З невловимим замахом, високий пан дав йому ляпаса такої сили, що нещасний покотився покотом по землі.

- Баран недороблений! Ну якого хріна ти тут служиш?! За що тобі гроші платять?!! Фóма він не міг вигнати, чаклун убогий! Допомога йому була потрібна! Та від цих людей костей би не лишилося, поки ми сюди їхали! Це твій останній день на посаді, пиши заяву, збирай манатки, і будь щасливий, що вони знайшли когось розумнішого за тебе, інакше би ти у мене відправився на рудники. На все життя. Дегенерат!

Пан копнув носком черевика хникаючого в пилюці чоловічка і широким кроком попрямував до воріт. Візничий не став чекати, поки його доженуть, і містерові Кугелю довелося добиратися додому пішки.

Глава 9

Та зима відбилася в моїй пам’яті якимось короткими уривками, при цьому, деякі епізоди виглядали так, ніби це ставалося не зі мною.

Всім відомо, що перші півроку після здобуття сили – найскладніший період для чорного мага. У пошуках рівноваги між світом і Джерелом адепт міняється зсередини і ззовні (я не маю на увазі копита чи роги), це так і для чорних, і для білих. Раніше мене потішав вигляд четвертокурсників, які бродили університетом з тупими посмішками, пересувалися підскоком, або, скажімо, «рятували» з калюж осіннє листя, Маг під час тимчасового божевілля – улюблена тема студентських анекдотів. Тепер я розумів, що мішенями для цих жартів слугували тільки білі, чорного мага після занять жоден жартівник (на своє власне щастя) не бачив. Зате вперті чутки про зомбі, розведенням яких займалися на факультеті Бойової Магії, знаходили несподіване пояснення.

Майбутні магістри і генерали розповзатися з приміщення факультету уже в повній темряві, не опускаючись до вульгарних побажань доброї ночі. Справжні чорні серед своїх повинні вести себе САМЕ ТАК! Але багатолітні звички були настільки сильними, що я ледве стримувався від прощального жесту. Якийсь мудрець писав, що поганий характер розвивається у чорних від почуття самозбереження – тільки так можна витримувати щоденний тиск ворожого Джерела. Стервозності мені, видно, не вистачало. Напевно, від повного розпаду особистості мене отримувала тільки сліпа віра в те, що я НЕ МОЖУ програти

Погано бути чорним, який виріс серед білих.

Залишивши похмурі стіни факультету, я завертав у найближче кафе, де їв, не відчуваючи смаку, і пив, не п’яніючи, а потім досвідчений власник закладу саджав мене на бричку візника. Так, тепер я міг дозволити собі їхати в гуртожиток, а не йти! Не знаю, як решті вдавалося знайти дорогу у такому стані. Заснути без кошмарів мені допомагала думка, що наступний день буде повністю присвячений алхімії.