Житіє Моє

Я посміхнувся йому строго і, водночас, поблажливо, копіюючи найпротивнішу вчительку, яка мене колись вчила, а потім продемонстрував тиснену сріблом візитівку з ініціалами і невиразним логотипом (у мене таких було цілих п’ять штук!):

- Це ви зверталися у нашу фірму?

- Так! - отетеріло видихнув він.

- «Неклот і сини» – ми вирішимо всі ваші проблеми! - гордо виголосив я. - Наскільки я зрозумів, ви вважаєте, що ваш дім прокляли. Можу я побачити причину занепокоєння?

- Так, так, звичайно! Ви дозволите? - він протягнув руку до саквояжа.

Я з насолодою всучив йому важкезний багаж, не забувши строго додати:

- Будьте обережні! В ньому інструменти.

Одного погляду на дім зсередини було достатньо, щоб зрозуміти – даремно я на це все підписався. Нежить тут, безсумнівно, був: всі кути оплітала тонка чорна павутинка, місцями проступаючи на стінах і просвічуючи на склі. Фомá або фом – один з найпростіших стихійних проявів потойбічного, безмозка пліснява, але якщо дати йому пустити коріння, то будинок буде простіше спалити – всякий, хто надовго затримається всередині, ризикує життям і здоров’ям. До того моменту, коли окремі осередки зімкнуться в смертоносний чорний кокон, часу майже не залишилося.

- Хтось уже помер? - якомога байдуже поцікавився я.

- Ні-ні, - він відчайдушно замотав головою.

Ну, це ненадовго. По-хорошому, треба було посміхнутися і валити геть, але грошей, потрачених на оренду костюма, було шкода до сліз. Ну і потім, фома – це примітивно, всі необхідні для його вигнання ритуали я знав (правда, ні разу не застосовував – шеф Гарлік вчив мене основ, він був не настільки нерозумний, щоби вчити зеленого юнака чогось серйозного).

- Наші розцінки ви знаєте? - поцікавився я, щоби виграти час і зібратися з думками. - Ось, ознайомтеся! Ваш випадок під номером п’ять.

Він взяв з моїх рук листок, заповнений буквами витонченого готичного шрифту.

- Триста крон?

Я знизав плечима, тріумфуючи всередині: якщо він відмовиться, мені вдасться відступити без втрати лиця.

- Якщо сума вас не задовольняє, рекомендую викликати місцеву службу очистки.

Фермер потрусив головою:

- Вони тут уже були і нічого не зробили. Нехай буде триста! А ви впораєтеся?

Якщо місцевий чорний тут був і нічого не знайшов, його треба спалити – не як чаклуна, а як шарлатана. Значить, якщо що, моїх помилок він не помітить і відслідкувати мене не зможе.

І – триста крон...

Я зобразив наймерзеннішу посмішку, на яку був здатен.

- За кого ви мене тримаєте? Наша фірма дає гарантію на вигнання зловмисного феномена і відсутність рецидивів потойбічного. Зрозуміло, якщо хтось ухитриться проклясти свій дім двічі, то за це ми відповідальності не несемо.

Він швидко закивав:

- Це зрозуміло! Коли ви зможете приступити?

- Я хотів би все зробити сьогодні – дуже не хочеться швендяти в таку далечінь двічі. Та і спирт нині недешевий...

- Чудово! Вам щось для цього потрібно?

Я кивнув:

- Необхідно вивести з дому всіх людей, домашніх тварин і рослини. Я почну працювати після приходу темряви, так що час у вас є. Буде краще, якщо и проведете цю ніч десь у знайомих.

Всі мешканці дому (а їх виявилося немало) почали шалений рух. Фермер запряг двох ваговозів у здоровенну трьохвісну фіру, і тепер його домочадці волокли туди все, без чого (на їхню думку) неможливо було пережити ніч. Коти і кошенята, цуценята і собаки, фікуси, фіалки, два ящики з колекцією кактусів, клітка з папужками і акваріум – чого лише люди не тримають в хатах! Гора вишитих вручну подушок, ретельно запакований у кошика порцеляновий сервіз, в’язанки альбомів з фамільними фотографіями, валізи з білизною; все це ніби чекало команди до виносу. Напевне, люди підсвідомо відчували грядущу біду і були раді забратися звідси хоч ненадовго.

Ігноруючи суєту, я уважно спостерігав за фомом – був ясний день і нежить спав, але така бурхлива активність могла розбудити його завчасно. Поки що все було спокійно.

Сонце ще не торкнулося небосхилу, а родина фермера уже готова була їхати. Господар підійшов до мене:

- Ви впевнені?

Сказати йому, що – ні?

- Не хвилюйтеся. Повернетеся після сніданку, приймете роботу, тоді і розрахуємося. Якщо хочете, можете привести з собою якого-небуть експерта, хоча, на місцеву службу очистки я покладалися не раджу.

- Так, звичайно! - видихнув він і підтюпцем побіг до фіри, де сиділа його сім’я, щасливий від самої можливості зіпхнути на когось іншого свою проблему.

Я терпляче чекав, поки не затихне скрип коліс, пискляві дитячі крики і гавкання собачні. Мені потрібне була тиша, щоб заспокоїтися, викликати Силу і викинути з голови саму думку про те, що робота буде простою: надмірно самовпевнені чорні маги помирають молодими, повільно і в муках. Бій з будь-яким, навіть найбільш безневинним нежитем – боротьба не на життя, а на смерть, і хай ця смерть буде не моєю.