Житіє Моє

- Нестандартний канал нагадає про себе лише в ході практики. Два роки інтенсивних занять, і у нього протече дах.

- Це навряд, – не підтримав колегу капітан, - Ларкес дивився кристал, сказав – конфігурація цілком стабільна.

Маг гмикнув:

- Я не хочу нічого не хочу сказати, сер, але мені здається, що координатор Ларкес – зацікавлена особа.

- Поживемо – побачимо!

Студенти із групки, що юрмилася біля воріт, раптом зрозумівши, що поряд з ними не абихто, а поліція, гуртом кинувся тікати. Капітан Бер з трудом переборов бажання кинутися навздогін за втікачами. Треба, треба посилити роботу в районі Університету! Скільки справ одразу закриється...

Глава 8

Повірте, не всякий маг може стати інструктором з бойової магії! Треба мати особливий талант, щоби примусити банду молодих чорних магів трудитися в поті лиця, до втрати свідомості, до блювоти. Саме банду, тому що індивідуальних занять програма Університету не передбачає, і саме до блювоти, тому що ранні спроби взаємодії з Джерелом вимагають нелюдських зусиль. Я, слава предкам, цю стадію уже пройшов. Причому, в моєму випадку мій любий добрий дядечко використовував морську гальку, а інструктор не міг собі дозволити бити учнів (інакше живим з аудиторії він би не вийшов). Та містер Ракшат давав собі ради: він лаявся, як сержант на муштрі, з усієї сили лупив палицею по парті, досягаючи головоломного рівня шуму (зненацька, над вухом – незабутнє відчуття), лякав нас Кайданами і хрипким шепотом розповідав, якою жахливою буде наша участь в результаті найменшої помилки. Визнаю, після трьох годин таких занять у мене починали дрижати пальці.

Ось чому чорних магів так мало! Жодна людина при здоровому ґлузді не погодиться на таке знущання (маючи право вибору, звичайно). З цього умовиводу слідував ще один, уже печальний: всі присутні на заняттях, крім мене, – божевільні.

Мене самого містер Ракшат особливо не гнобив, але мого настрою це не покращувало, навпаки, я був єдиним за всю історію чорним магом, якого здолала осіння меланхолія. А все тому, що листочки, які облітали з дерев, були золоті і шелестіли, а ще – їх ставало все менше і менше. От і мої заощадження так само танули, як би строго я не економив, за відсутності прибутків мої гроші примножуватися ніяк не могли. Додайте до цього трати на причандали, необхідні чаклунові-початківцю, оплату «балакухи», штраф за порушення громадського порядку (випало ж мені напитися з Чверткою!) і ви зрозумієте, що я опинився на нулях набагато раніше, ніж облетіло листя.

Ослина впертість не давала мені попросити допомоги у родини. Я вже встиг напозичати у Рона і ще кількох приятелів під клятвені обіцянки «віддати в кінці місяця» – грошей після літа у студентів було мало, і давали в борг вони неохоче. Але з невідворотністю зміни пір року настав той день, коли я (вперше в житті!) ліг спати голодним. Це справило на мене надзвичайне враження. Простору для маневру не залишалися, скріпивши серце, я призначив дату погоду до Ґуґенцольґерів і тепер прикидував, на скільки вони мене взують. Як не рахуй, виходило, що повертати доведеться вдвічі більше, ніж я отримаю в руки.

І тут з’явився перший клієнт.

«Балакуха» передала мені листка з записаною на ньому адресою і іменем замовника.

- Я сказала, що твій найближчий вільний день – субота, вони не заперечували. Не знаю, що ти збираєшся робити, але удачі тобі.

Всю п’ятницю я вивчав на карті шлях, який мені випадало пройти, і розробляв детальний план кампанії: до походу через поля і контакту з клієнтом потрібно було ретельно приготуватися. З їжі у мене були тільки два пиріжки, поцуплені з торбини першокурсника (ганьба-то яка!), так що до справи і підходив максимально серйозно.

Гіркий досвід підказував, що чорним магом мало бути, їм треба ще і виглядати. Тому, коли я підійшов до воріт ферми, на мені був чорний блискучий плащ-дощовик (це при ясному, жодної хмаринки, небі), чорні модельні мешти (подарунок мами до вступу в Університет, який я ніколи раніше не одягав) і строгий діловий костюм, взятий напрокат. Саме так повинен виглядати класичний чорний маг! При цьому одною рукою я грався зі зв’язкою дзеленькучих ключів (від шафок у роздягалці) з блискучим нікельованим брелком у вигляді автомобіля, а другою стискав ручку місткого шкіряного саквояжа, позиченого з реквізиту університетської самодіяльності. Хай краще думають, що я приїхав сюди на машині, ніж здогадаються, що пішки перся п’ятнадцять кілометрів від самої станції.

Перед воротами, прямо в траві, сиділа маленька дівчинка і гралася з лялькою-мотанкою.

- Добрий день, - холодно процідив я, - де мені знайти містера Ларсена?

Вона пискнула і втекла, а через хвилину з будинку вийшов пан середнього віку в традиційному фермерському одязі (картата сорочка, домотканий комбінезон) і чіткими ознаками неініційованого білого. Він розглядав мене по-дитячому наївними очима, з сумішшю страху і захоплення. Ну, а як же! Натуральний чорний маг.