Житіє Моє

Я обережно відпустив Джерело – мої ноги уже були вільні.

- Що, все?

- Так, - весело виголосив інструктор, – але я змушений нагадати: ти не повинен нікому розкривати суті ритуалу. Якщо наші дії втратять елемент несподіванки, нам доведеться заходити набагато далі, включно з реальними спробами покалічити. Розумієш?

Зараз я готовий був зрозуміти що завгодно, тільки би щезнути звідси геть. Один із асистентів пропонував мені води і валер’янки, інший радив не поспішати, але мені вдалося повідпихати їх і прорватися до дверей. Уже на виході я ризикнув поцікавитися:

- А чому цього не можна робити самому?

- Якщо ти не помітив, в кімнаті встановлено моделюючий знак, він оптимально спрямовує енергію виклику і дозволяє сформувати для Сили безпечний канал. В найперший раз контроль дуже важливий – після того, як Здобуття закінчилося, змінити характеристики Джерела майже нереально. Не хвилюйся! Ритуал пройшов практично без відхилень.

- Відхилень? - моментально напружився я.

- Судячи за тим, що я бачив, у тебе буде один специфічний талант.

- Який?

- Будеш ходити на заняття регулярно – в кінці року розповім.

- От падлюка! Це, напевно, спільна риса всіх тих, хто вчить інших чорної магії – вміти довести учня до осатаніння. О, так, я буду до нього ходити! І він про це ще пошкодує!

Все, більше ніяких таємних ритуалів – нафіг, нафіг. Видряпавшись догори крутими сходами, я буквально вивалився в коридор. Мене зустріли шанобливими оплесками. З-за спин університетського начальства шкірився настирливий Чвертка (хто його пустив на спецподію для чорних?). Декан потиснув мою руку, інструктор підсунув на підпис якусь відомість і видав номерний жетон (після закінчення навчання його поміняють на Печать Мага). Кайдани Вибавлення мені більше не грозили.

Гоблін у погонах похмуро спостерігав за процесом моєї легалізації. Я безтурботно посміхався. Посміхнений чорний маг – ще те видовисько! А що він тепер міг зробити? Офіційно, мене посвятили лише зараз, для доказів протилежного їм слід було пред’явити кристал і пояснити, чому це вони не зробили цього раніше. Визнаю, тут в нашому з дядьком Ґордоном плані був тонкий момент, якби відчуття обов’язку у бравих полісменів перемогло шкурні інтереси, ми були б у глибокій дупі, але чорні маги – першорядні егоїсти і всіх інших міряють по собі. Коротше, ми заклалися на шкурність поліцаїв і не прогадали.

Гоблін помахав мені рукою, запрошуючи наблизитися (інші різко розступилися в боки).

- Добрий день!

- Добрий... Капітан Бер.

З деякою затримкою я зрозумів, що капітан – це він.

- Чим можу вам допомогти?

- Я тут, це... Хотів запропонувати вам свої вибачення.

- За що? - захоплено поцікавився я.

 - Сам знаєш! - відрізав гоблін, той, котрий капітан.

Я знизав плечима:

- Всіх прощаю!

Гоблін знизав мене важким поглядом, дивлячись з висоти свого зросту, а потім вийняв з кишені простеньку візитівку з логотипом НЗАМПІС:

Якщо виникнуть проблеми, - багатозначно кивнув він, – не соромся, звертайся.

- Спасибі, дядьку! – вишкірився я.

Якусь секунду він задумливо тягнув час (я приготувався використати інструктора як щит), потім кивнув і повернувся на місце.

Он як! Я оглянувся, виясняючи, які враження зумів викликати у оточуючих. На мене дивилися якось дивно. Переконавшись, що промов не буде, Чвертка підхопив мене за лікоть і потягнув геть, сил обурюватися вже не лишилося. Всі хто мене сьогодні хапають...

Попри нас з діловим виглядом потупали асистенти – вирушили шукати чергову жертву. В цей момент я дуже ясно зрозумів, чому секрет знаменитого ритуалу досі нікому невідомий: думка про те, що кожен існуючий чорний маг попався на це ошуканство, а кожен майбутній маг – попаде, наповнювала моє серце незрозумілим задоволенням. Власні неприємності на фоні радості від чужих страждань губилися абсолютно. Ось така от психотерапія. Але, щоби зрозуміти таке, Чвертці би не вистачило тонкощів душевної організації.

- Ну, ти дав! - захоплювався він. – Ти хоч знаєш, хто це був?

- Капітан Бер.

- Шеф Редстонського «нагляду»! Ти, вважай, інквізиторові нахамив!

Я знизав плечима і сказав, що думаю про капітана Бера, щедро використовуючи Краухардський фольклор і багато інших недрукованих виразів. Чвертка поплямкав губами, намагаючись запам’ятати якийсь зворот, що йому особливо припав до вподоби.

- Ну, як знаєш! - резюмував він. - Пішли пити пиво, – і помітивши, як я напружився, великодушно додав: пригощаю!

Чорний маг у поліцейський уніформі аж кипів від праведного обурення:

- Казав же ж – безглуздо туди йти! Мага з Тангорів так просто не прищучиш! Даремно він, чи що, у Бухту Транка мотався? Це Краухард! У них там кругова порука, всі одне одного покривають, не підкопаєшся!

Конрад Бер слухав його неуважно, більше душі вкладаючи в крутіння головою і роздивляння кампусу. Вони якраз минали ворота Університету, і половина зустрічних студентів, побачивши поліцейську уніформу, різко міняла курс. Всі – винні!

- Та чого тобі, - відмахнувся капітан від підлеглого. - Хлопець докладав зусиль, працював над контролем, наставника сам знайшов. Думаю, проблем з ним не буде.