Житіє Моє

Почалася дратуюче повільна подорож на місцевих потягах, які ходили рідко, зате зупинялися коло кожного стовпа. Добре ще, харчі у мене були з собою (мама настаралася), а Джо націдив у диню-горлянку власноручно виготовленої медовухи (з цим напоєм їхати виявилося набагато веселіше). До вузлової станції Еккверх я добирався аж цілих двадцять шість годин, звідтам експреси до Редстона ходили двічі на добу, тому ще три години мені довелося тупо чекати свого паровоза. Спати на вокзалі було не надто безпечно, тратитися на камеру сховку не хотілося, тому я сидів у почекальному залі, обіймаючи рюкзака і скнів від нудьги.

Спочатку у мене виходило розважати себе, вибудовуючи в уяві свою промову перед Чверткою, якому напевне захочеться знати, чим це я був зайнятий ціле літо. Сказати йому про Острів і карантин, чи що? Потім за мідну копійку, що лишалася в кишені після покупки квитків, я взяв у хлопчика-продавця місцеву газетку (можна буде підкласти під дупу на сидіння, не буде маститися і піддувати) і прочитав її від першого до останнього рядка. Вміст восьми жовтуватих листків цілком відповідав суті провінційного життя: стаття про свято урожаю, колонка гарячих новин, курйози, некрологи, сторінка з оголошеннями і кросворд (який виявився неймовірно тупим).

Я мимохіть пробіг очима оголошення: селяни продавали худобу, меблі, трактори і господарський реманент. Було на диво мало пропозицій щенят і котиків, зате в кінці красувався цілий розділ «магічні послуги». Три десятки чаклунів пропонували обивателям засоби для підвищення потенції і вигнання тарганів, покращення норову коней-ваговозів і оздоровлення підгнилих трояндових кущів. Жодного чорного мага серед них не було, що природньо: хто ж із нас погодиться жити в такому болоті? Чорних магів нестримно тягне у великі, багатолюдні міста, сповнені комунальних сервісів і позбавлені роїв комах. Наглядові тут ловити нема чого, а бідолахам, які працюють в місцевій службі очистки, можна лише поспівчувати, маю підозру, їх посилають сюди у покарання за смертні гріхи. Втім, якщо тут ситуація міняється так само, як у Краухарді...

І раптом ніби незрима рука надавила на мій мозок. Відчуття, наче щось торкається мені потилиці, було настільки матеріальним, що я аж оглянувся.

Адже ж тут, у цьому заповіднику білої магії напевно що немає жодного офісу НЗАМПІС (якщо місцеві простаки-фермери взагалі знають, що це таке), на всю губернію – один виїзний інспектор, та й той живе десь в Редстоні. Навряд чи хоч хтось з місцевих знає всі тонкощі ліцензування чорних магів і ті обмеження, які накладає на нашу практику «нагляд». Після отримання товару чи послуги, тут прийнято віддавати гроші, а не вимагати товарний чек і супровідну накладну. Зустрітися з представниками влади тут неможливо навіть випадково, а трохи конкуренції службі очистки не завадить...

Я акуратно відірвав від газети купон безкоштовних оголошень, позичив у кіоскера перо і написав у графі «текст»: «Чорний маг. Спеціаліст з нежиті і потойбічних явищ. Робота за прейскурантом. Гарантія. Консультація безкоштовно.» Як свій контакт я залишив номер знайомої «балакухи» – ця трохи підсліпувата дівиця з добре поставленим голосом працювала платним секретарем у трьох-чотирьох дрібних фірм, які були надто бідні або надто скупі, щоби платити за власний офіс з телефоном. Її цінували на вміння випитати у клієнта, кому саме він телефонує, не задаючи дурних питань на кшталт: «А кого вам треба?» Ще один плюс – вона жила близько від Університету, так що далеко ходити за новинами не буде потреби.

Таким чином, я все-таки знову взявся за старе. Як воно кажуть, чорного мага – могила виправить.

II. Приватна Практика

2. Білий маг прагне гармонії з усім сущим, для чорного мага природньо знаходитися у конфронтації з реальністю – теоретики пишуть цю фразу вже століттями, зовсім не задумуючись, як саме особливості чаклування впливають на конкретних людей. Суть в тому, що білого мага доля несе у м’яких хутряних рукавицях, а чорному магові – завжди вила.

Глава 7

Редстонський Університет складається з двох частин, або, як заведено казати, «територій». Нова територія розташована на колишній околиці міста, за рікою. Там знаходяться шумні студентські гуртожитки і величезні, як заводські цехи, лабораторії факультету алхімії. Кажуть, що десь за гуртожитком є ще оранжереї і стайні, але я з цими феноменами університетського життя ніколи не стикався.