Житіє Моє

Діяльна натура Лаванди протестувала проти такого рішення, але біла вміла бути твердою. Дні минали за днями, а Посвячений залишався в Фінкауні. Часом він кудись ішов у супроводі двох змінених, але більшу частину часу проводив зі своїм стадом, відновлюючи довіру, яка встигла помітно похитнутися. У нього точно були плани, але реалізовувати їх від вирішував сам (єдиний насправді ефективний захист від доносів). лаванда скрупульозно вела облік періодам його відсутності, оглядала підошви взуття і навіть обнюхувала піджак (їх здавалося, що манжети замащені якимось білим порошком). Треновані відчуття шпигунки ловили слабі ознаки ворожби (а, може, залишки чистячих заклять). Часом Хаіно забирав з собою Адаріка, але розпитувати про що-небудь фанатичного алхіміка шпигунка не наважувалася. Власна інтуїція Лаванди зляканим птахом билася в грудях.

«Виказати їх я завжди встигну. Актуальніше розібратися, як секта збирається повернути ситуацію на свою користь. Якщо відштовхуватися від найгіршого, на думку спадає древній артефакт, про який проговорився Хаіно. Раптом, він і справі існує? Ті штуки, які Посвячений називав Ключами, виглядали дуже правдоподібно. Чудесники і чари! У будь-якого мага з дещицею здорового ґлузду від такої комбінації волосся стає дибки.»

Біла не пам’ятала жодного зачинання сектантів, яке б закінчилося добром, завжди і у всьому знаходився якийсь ґандж. І справа була не в затятій зловмисності, просто, ті, хто ратував за світло і справедливість, відмовлялися враховувати якусь важливу складову частину реальності. Це означало, що шпигунці належало проникнути в суть подій самостійно, не спираючись на висновки Хаіно.

«Допустимо, що Дерик з його аналогіями про ґумочки був більш відкритим, ніж його Вчитель. Наш світ насильно притягнутий до Потойбічного, а канали чорних Джерел – нитки, які ведуть у Тьму. Що в такому випадку може зробити артефакт? Міркуючи логічно, спробувати розсікти всі зв’язки одночасно (не будемо поки розбиратися, як саме). Навряд чи це позбавить світ від нежиті (у них і Джерел-то немає), а от по магах може вдарити цілком реально. Тисячі (та хоч би і сотня) чаклунів, які одним махом втратили Силу! Та вони зваріюють від обурення. Ліквідувати цю штуку – значить усунути критичну загрозу, і хай потім Чудесники зі своїми Ключами поцілуються. Але що, якщо Дерик... гм... скажемо так: був інформований лише частково? І таємничий артефакт – справді ворота у Тьму?»

До яких наслідків може привести загравання з такою штукою, Лаванда передбачити не бралася, але у здатність Хаіно тверезо оцінити наслідки не вірила. Значить, в найскромнішому випадку у полковника Кілозо був шанс викрити для громадськості зразок найдревнішої магії, а якщо пощастить – запобігти глобальній катастрофі.

В глибині душі справжнього агента завжди живе романтик, тому що ніякі гроші і почесті не компенсують роки життя, витраченні на те, щоби прикидатися комусь іншим. Лаванда любила свою роботу, і нові перспективи охопили її цілковито.

«Біла, яка рятує Інгерніку... Чому б і ні? Моє ім’я поставлять в один ряд з іменами Роланда Світлого, Дайлаша Кибуні або Кена Арака. Ну і що, що двоє з трьох чорні? А тепер буде п’ятдесят на п’ятдесят.»

Можливо, відкрита істина виявиться настільки жахливою, що їй доведеться йти на прорив, наплювавши на можливості ясновидця-емпата...

«В такому випадку нагороду я ризикую отримати посмертно. Ні, треба чекати. Він не може контролювати цілий світ. Рано чи пізно реальність сама дасть мені зручний спосіб і привід, потрібно лише його розпізнати і не проґавити. Будемо зберігати спокій.»

В результаті, шпигунка цілими днями вправлялася у вишиванні і намагалася переконати себе, що вимушений відпочинок їй подобається. На очах білої весь час вештався Сем – чи то тягнувся до рідної душі, чи таємно приглядав (не забувати, що він все ще сектант!). Потік вибраних гостей висох, Хаіно ізолювався від оточення, не просто переставши спілкуватися з соратниками, а, взагалі, обірвавши всякі контакти з зовнішнім (що для білого було немислимо). Відчуття кризи піднімало в душí Лаванди паркý хвилю давно забутих почуттів – вона більше не могла сприймати події, як гру, продовження протистояння загрожувало їй нервовим зривом.

Якось ввечері Посвячений запропонував «дорогій Кассі» прогулятися. Шпигунка не наважилася заперечити. Виявилося, що гуляти в смердючому парку буде не лише вона сама. Під пильним оком зміненої варти біля чорного входу зібралася дивна компанія: Хаіно, незворушний як завжди, Сем, очі якого розгублено кліпали частіше, ніж звичайно, і Адарік, у якого нервово смикалася щока (він був ще і єдиний, хто прийшов з речами – важкенькою шкіряною валізкою). Посвячений привітно кивнув Лаванді і замкнув двері, залишаючи ключ в замку.