Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим

Потім англійці запитали іспанців, чи не хоче хто-небудь із них узяти собі жінку. Але всі іспанці відмовились. Дехто сказав, що в них залишилась дружина дома, інші — що їм не подобаються нехристиянки, і всі одноголосно заявили, що не зачеплять жодної жінки. Такої чесноти я за весь час своїх подорожей не зустрічав ніде. Зате всі п’ятеро англійців узяли собі по жінці — я хочу сказати, по тимчасовій дружині — і почали жити по-новому. Іспанці й батько П’ятниці залишились у моїй фортеці, яку вони значно поширили. З ними жили троє слуг, яких вони захопили в останній битві з дикунами. Всі вкупі вони складали головне ядро колонії, постачали решті провізію і допомагали в усьому, як могли та як вимагала того потреба.

Найдивніше в цій історії те, як п’ятеро таких добірних забіяк мирно й без суперечок поділили між собою жінок і як двоє з них не забажали однієї й тієї самої жінки — це було тим дивніше, що двоє чи троє з полонянок були куди привабливіші за інших. Вони добрали доброго способу запобігти суперечкам: зібрали всіх п’ятьох жінок в одній хаті, а самі пішли до другої й кинули жереб, кому вибирати першому.

Той, кому випала перша черга, ввійшов сам у хату, де сиділи бідні голі створіння, і, вибравши ту, що йому подобалась, вивів її на двір. Дуже цікаво, що той, хто вибирав перший, взяв собі за дружину найстарішу і найнезграбнішу, з чого довго сміялись не лише англійці, а й іспанці. Та хлопець був не дурень: він зміркував, що йому потрібна не стільки гарна, як вправна та роботяща жінка, — і виявилось, що його дружина була краща за всіх.

Бідні жінки, побачивши, що вони сидять у ряд і що їх виводять одну по одній, знову вжахнулися й подумали, що тепер їх виводять уже на з’їдення. Тому, коли англійський моряк увійшов і вивів одну з них, решта зняли жалісній плач, притулились одна до одної, прощаючись між собою з такими, видно, муками та стражданням, що від цього видовища здригнулося б найзачерствіліше серце в світі. Англійці ніяк не могли довести їм, що їх не вб’ють, поки не покликали старого батька П’ятниці; а той пояснив їм відразу, що, вивівши жінок із хати по одній, ті п’ятеро взяли їх собі за дружин.

Коли вони зробили це, і страх, що охопив жінок, трохи вгамувався, чоловіки взялись до роботи, іспанці допомогли їм, і через кілька годин для кожної окремої родини була збудована нова хижка, чи то новий намет. Дві халупки, що вже були в них, вони обернули на склади сільськогосподарського знаряддя, хатнього майна та провізії. Троє бродяг обрали собі місце для житла далі від фортеці, а двоє чесних англійців, навпаки — ближче до неї; але всі оселились на північній частині острова. Таким чином, мій острів був залюднений вже в трьох місцях, або, як я сказав би, на ньому виникли три міста.

Варто уваги, що, як це часто буває на світі (хоч я й не можу сказати, до якої мудрої мети веде в таких випадках Боже провидіння), двом чесним англійцям дістались гірші жінки, а трьом шибеникам, ні до чого нездатним і неспроможним зробити нічого доброго не те що для інших, а й для самих себе — цим шибеникам дістались розумні, працьовиті, дбайливі і вправні дружини. Не можна сказати, щоб перші дві жінки були погані на вдачу, — всі п’ятеро були покладливі, спокійні й покірні створіння, скорше рабині, ніж дружини — я хочу сказати лише, що вони були менш спритні, здатні та роботящі, ніж інші, і до того ж не такі охайні.

Мушу зробити ще одне зауваження на честь ретельності, з одного боку, і на догану лінощам, недбальству й байдужості, — з другого. Прийшовши на місце і побачивши окремі поліпшення, посадки та господарювання маленьких колоній, я переконався, що ці два англійці настільки перевищили тих трьох, що не можна було й рівняти їх. Правда, і ті й другі засівали стільки землі, скільки їм було потрібно, бо, за моїми правилами та за вказівками природи, було безцільно засівати більше, ніж потрібно; але різницю в культурі, посадках, огорожі й в усьому іншому було видно з першого ж погляду.

Два англійці посадили коло своїх хижок безліч молодих дерев, так що там, крім лісу, нічого не було видно; і хоч плантацію двічі руйнували — один раз їхні ж земляки, а вдруге вороги, як про це буде сказано в своєму місці, — вони все поновили, і тепер усе навколо росло й процвітало. Виноград вони посадили у великому порядку і доглядали його, як у справжньому винограднику, хоч ніколи перед тим і не бачили його. Завдяки доброму доглядові, їх виноградники були знов-таки кращі, ніж у інших. Вони знайшли собі також захисне місце в самій гущавині лісу. Хоч це й не була природна печера, як та, що я знайшов, але вони зробили подібну до неї власними руками, безперестанно працюючи. При небезпеці вони переховували в ній своїх жінок та дітей, і там ніхто не міг їх знайти. Набивши силу свіжих кілків та стовпів, що, як я казав, приймались дуже легко, вони зробили ліс непрохідним, крім одного місця. Там вони ззовні злазили вверх, а тоді входили до печери через відомий їм прохід.