Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим

Ми знову йшли під парусами, але я був найнещаснішим створінням у світі, бо мені бракувало мого слуги П’ятниці. Я дуже охоче поїхав би назад на острів і взяв би там одного з дикунів собі для послуг; але це було неможливо, і ми пливли далі. У нас, як я вже говорив, був один полонений, але минуло багато часу, поки ми навчили його дещо розуміти. Згодом наші матроси навчили його трохи англійської мови, і мати з ним справу стало трохи легше. Ми питали в нього, звідки він, але з його відповідей не можна було нічого зрозуміти, бо його мова була така дивна, вся з горлових звуків, і говорив він так чудно та неясно, що ми ніколи не могли добрати жодного слова з неї. Здавалося, дикуни говорили так, ніби у них в роті було щось напхано або щось подібне. Ми не могли помітити, щоб вони, розмовляючи, користувались будь-коли зубами, язиком, губами та піднебінням. Вони вимовляли слова так само, як мисливський ріг видає свої тони — з відкритої горлянки. Та згодом, коли ми навчили його говорити трохи англійською мовою, він сказав нам, що вони йшли зі своїми королями битись у великій битві. Коли він згадав про королів, ми спитали його, скільки було тих королів. Він сказав, що там було п’ять племен і що всі вони об’єднались проти двох інших.

— Чому ж ви підійшли до нас? — спитали ми.

— Дивитись на велике диво, — відповів він.

Треба зауважити тут, що всі тамтешні тубільці, так само як і мешканці Африки, навчившись англійської мови, завжди додають «і» наприкінці англійських слів, що закінчуються на приголосний. Крім того, вони роблять наголос на цьому «і», кажучи, наприклад, «трапі», замість «трап», і таке інше. Ми не могли відучити їх від цього. Важко було навіть з П’ятницею, хоч він і відзвичаївся від цього нарешті.

Згадавши тепер бідного хлопця, я мушу востаннє попрощатися з ним. Бідний, чесний П’ятниця! Ми поховали його з усією можливою пристойністю, поклавши труп у труну і спустивши її в море, причому віддали прощальний салют з одинадцяти гармат. Так скінчилось життя цього найбільш благородного, вірного, чесного й відданого слуги, який тільки був у будь-кого.

Ми йшли тепер під добрим вітром до Бразилії і днів через двадцять побачили землю на шостому градусі південної широти; це був північно-східний край тієї частини Америки. Чотири дні ми йшли на південний схід, не втрачаючи берега з виду, обійшли ріг Августина і через три дні стали на якір у бухті Всіх Святих, у колишньому місці мого визволення, звідки почались мої добрі й лихі пригоди.

Хоч ніколи ще до цього берега не приходило судно з меншими торговельними справами, ніж у мене, а все ж таки нам лише з великими труднощами дозволили побувати на березі.

Ні мій компаньйон, що був живий і мав там дуже великий вплив, ні два купці, що завідували моєю плантацією, ні чутки про моє дивне врятування та життя на острові — не могли допомогти нам здобути цієї милості. Та тут мій компаньйон, згадавши, що я передав пріорові августинського монастиря п’ятсот мойдорів на користь монастиря і пожертвував двісті сімдесят два мойдори на бідних, яких він підтримував, пішов туди і умовив теперішнього пріора піти до губернатора попросити для мене дозволу з’їхати на берег разом з капітаном, іще одним чоловіком за моїм вибором і вісьмома матросами, і то під цілком капітуляційною умовою — не звозити з корабля на берег ніякого товару і не брати з собою нікого без окремого дозволу.

Вони так суворо доглядали, щоб я нічого не вивантажив, що мені насилу вдалось перевезти на берег три тюки англійського товару — гарного тонкого сукна, англійських тканин і полотна, що я привіз у дарунок своєму компаньйонові.

Це був дуже добрий і щедрий чоловік, що, як і я, почав з малого. Не знавши навіть, чи подарую я йому що-небудь, він раніше надіслав мені на корабель у подарунок свіжої провізії, вина та солодощів більше ніж на тридцять мойдорів, включаючи сюди трохи тютюну і три чи чотири гарні золоті медалі. Але й мої подарунки були не менш коштовні. Вони складались, як я сказав вище, з тонких сукон, англійських тканин, мережив та тонкого голландського полотна. Крім того, я передав йому для іншого вжитку такого ж самого товару ще майже на сто фунтів стерлінгів; я доручив йому зібрати привезену мною з Англії шлюпку і відправити на ній різні запаси в мою колонію.

Він найняв робітників і зібрав шлюпку за дуже короткий час, лише за кілька днів, бо всі її частини були вже готові. Капітанові я дав такі точні інструкції, що він не міг не знайти острова. І справді, він знайшов його, як повідомив мене згодом мій компаньйон. За короткий час ми переклали на шлюпку той невеликий вантаж, який я посилав туди. Один із наших матросів, що сходив зі мною на берег, згодився поїхати на шлюпці і оселитися в колонії, якщо я напишу листа до старшого іспанця з проханням дати йому достатню ділянку землі для плантації, одяг і потрібне землеробське знаряддя. Він додав, що землеробство йому добре знайоме, бо він довго був плантатором у Меріленді, і до того був ще й піратом.