Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим

Навчався майбутній письменник спершу в школі-інтернаті у Доркінці (Суррей), який утримував батьків одновірець, потім — з 1674 по 1679 рр. — у протестантській духовній академії у Ньюінгемі, тодішньому передмісті Лондона (пізніше Дефо придбає у Ньюінгемі будинок, в якому й писатиме свого «Робінзона»). Цікаво, що разом з ним навчався юнак на ім’я Тімоті Крузо, який згодом став відомим протестантським проповідником і досить рано — у 1679 р. — помер. Чи не його ім’я увіковічив Даніель Дефо у своєму знаменитому творі? В академії Дефо отримав ґрунтовну освіту, але проповідником не став. Його нестримно вабила комерція, саме з нею у юного Дефо було пов’язане розуміння справжнього життя. «Справжній купець, — писатиме він пізніше, — універсальний вчений. Він настільки вищий за простого знавця латини й грецької, наскільки цей останній вищий за безграмотну людину, яка не вміє ні читати, ні писати. Він знає мови без допомоги книжок, географію — без допомоги карт... його торговельні подорожі прокреслили весь світ; його іноземні угоди, векселі й доручення говорять усіма мовами; він сидить у своїй конторі й розмовляє з усіма націями». Подібно Робінзону, що не послухав батьківських порад і поринув у море, Дефо став купцем і залишався ним усе своє життя.

То був «авантурний період» в історії англійської буржуазії, і біографія та особистість Дефо віддзеркалюють немало його характерних рис. Це була людина незвичайно енергійна, різнобічно обдарована, підприємлива, завжди готова ризикнути й не дуже перебірлива у засобах. Одне підприємництво змінялося у нього іншим, успіх чергувався з невдачами. Торгував він усім: панчохами, тютюном, горілкою, цеглою з власного заводу й мускусними котами з власної ферми, а також, бувало, і своїм пером. Підводячи в старості підсумок життя у двовірші, Дефо написав: «Долі примхливої, як я, ніхто більш не спізнав: // Разів тринадцять багатів і знову бідним ставав». Комерційні справи Дефо вів з розмахом. Його склади розміщувалися у Корнхіллі, самому центрі торговельно-фінансового Лондона, і вражали сучасників своїми розмірами, а простором для розгортання ділових операцій служив фактично весь світ. Парадоксальним чином, розміри капіталів Дефо ми знаємо завдяки його боргам, що сягали значних сум.

На політичній арені Дефо виступав від імені «нас, плебеїв», хоч насправді від імені комерсантів і підприємців. Помітною фігурою у політиці Дефо став, коли престол посів Вільгельм ІІІ Оранський, який наблизив його до себе як радника з економічних питань. На захист Вільгельма ІІІ, голландця за походженням, був написаний памфлет Дефо «Чистокровний англієць», в якому він доводить, що англійська нація утворилася в результаті змішення різноманітних етнічних елементів («Англія — стічна канава Європи», — пише він), і тому, мовляв, нема чого англійцям пишатися чистокровністю. Після передчасної смерті Вільгельма ІІІ при королеві Анні змінилося ставлення до пуритан. Слід зазначити, що Дефо далеко не завжди демонстрував стійкість політичних переконань, але в усьому, що стосувалося віри, був непохитний. Він належав до пуританської церкви, яка потерпала від утисків, і сміливо виступив на її захист. Найголосніший резонанс викликала його блискуча містифікація, анонімний провокуючий памфлет «Найкоротший спосіб розправи з дисидентами», 1702 р. (дисидентами в тогочасній Англії називали прибічників неофіційного віросповідання, зокрема пуритан), в якому він закликав не штрафувати, а розпинати розбійників-дисидентів, підступних ворогів англіканської церкви.

Тугуваті англіканці-консерватори спершу прийняли ці заклики за чисту монету і поспішили солідаризуватися з ними. Коли вони схаменулися й анонімного автора було викрито, Дефо засудили до великого штрафу й «потрійного стояння біля ганебного стовпа», після чого його чекало безстрокове ув’язнення. Але «громадянська страта» обернулася тріумфом Дефо: натовп його вітав і закидав квітами, ганебний стовп був оповитий гірляндами. Тут же у Ньюгейтській тюрмі Дефо написав «Гімн ганебному стовпу» (1703), де палко виступив на захист свободи слова і переконань, і цей гімн швидко розійшовся по Лондону. Уряд зрештою змушений був відмовитися від переслідування «злочинця». Цей епізод розкриває Дефо з іншого боку, що важливо для повноти уявлення про особистість письменника.