Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим

— Сер, — відповів він, — вам нема чого дякувати, бо ви не можете бути певні, чи правду я кажу. Я хочу зробити вам пропозицію. Мені винні плату за дев’ятнадцять місяців служби на кораблі, з яким я відплив з Англії. Голландець, що зі мною, так само не одержував утримання сім місяців. Якщо ви ласкаво сплатите нам ці гроші, ми поїдемо з вами. Коли ви не захочете додати чого-небудь, ми більшого не вимагатимемо; а коли ми доведемо, що врятували вам життя і корабель, та й життя екіпажу, то зрештою ми покладемось на вашу ласку.

Я охоче погодився на це і, забравши обох з собою, негайно подався на корабель. Тільки ми підійшли до судна, як мій компаньйон, що був там, вийшов на місток і радісно гукнув:

— Ого, а ми спинили течу!

— Що ви кажете? Слава Богу! Тоді негайно ж підіймайте якір.

— Підіймати? — здивувався він. — Що ви хочете цим сказати? В чому річ?

— Не розпитуйте, а всі до роботи! І відпливаймо, не гаючи ні хвилини.

Він здивувався, проте покликав капітана. Якір зараз же підняли, і хоч приплив був ще не зовсім повний, але, користаючись легеньким береговим вітром, ми вийшли в море. Я запросив його до каюти і докладно розказав йому про всю пригоду. Потім ми покликали тих двох людей, і вони розповіли решту. Це забрало чимало часу, і ледве ми скінчили, як до дверей каюти підійшов матрос і сказав, що капітан звелів сповістити про погоню за нами.

— Погоню! — скрикнув я. — Хто й чим?

— П’ятьма шлюпками чи то човнами, повними людей, — відказав матрос.

— Добре, — мовив я. — Тут, напевне, не все гаразд.

Я зараз же звелів викликати всіх людей, розповів їм, що наше судно та всіх нас хочуть захопити як піратів, і спитав, чи будуть вони боронити нас та один одного. Люди відповіли бадьоро й одностайно, що хочуть жити й умерти з нами. Я спитав капітана, як найкраще почати бій, бо боротись я вирішив до останньої краплі крові. Він відповів, що слід якнайдовше затримувати їх нашою великою гарматою, а далі стріляти з малих, не даючи їм лізти на борт, а коли це не допоможе — відступити до закритих приміщень. Можливо, що в них не буде чим зруйнувати перегородки в трюмі, щоб вдертись до нас.

Тим часом канонірові було наказано приготувати дві гармати, на носі та на кормі, й зарядити їх мушкетними кулями, дрібними шматочками заліза та всім, що підвернеться під руку. Так підготувались ми до бою. Ми йшли весь час у відкрите море, дув досить сильний вітер; ми вже бачили віддаля човни. Всього було п’ять великих шлюпок, і йшли вони під усіма парусами.

Двоє з них, що, як ми побачили в підзорні труби, були англійські, випередили інших майже на шість миль і вже наближались до нашого корабля. Ми гадали, що вони доженуть нас, і тому вистрелили холостим зарядом, пропонуючи їм спинитись, а потім викинули білий прапор для переговорів. Вони все-таки гнались за нами і спинились нарешті на віддалі пострілу. Тоді ми спустили білий прапор, на який вони не відповіли, підняли червоний і пальнули картеччю. Незважаючи на це, човни посувались вперед, поки не стало можливо говорити з ними в рупор. Ми запропонували їм відпливти, щоб не наразитись на небезпеку.

Але все це було даремно: вони гнались за нами, намагаючись підпливти під нашу корму і взяти нас на абордаж. Побачивши, що вони вирішили захопити нас, покладаючись на підтримку човнів, що йшли за ними, я звелів поставити судно так, щоб вони опинились проти нашого борту. Ми зразу вистрелили в них із п’ятьох гармат. Одна з них була націлена так, щоб потрощити корму заднього човна і цим примусити їх згорнути паруси й кинутись на ніс, щоб не потонути. Отже, задній човен зупинився, але перший човен усе наближався до нас, і ми приготувались обстріляти і його.

Тим часом один із трьох човнів, що йшли позаду, наблизився до пошкодженої нами шлюпки, щоб допомогти їй. Ми бачили, як він знімав з неї людей, і знову заговорили з переднім човном, вдруге пропонуючи йому мир для переговорів, щоб дізнатись, чого їм від нас треба, але відповіді не дістали; шлюпка підпливала уже до нашої корми. Тоді наш канонір — дуже вправна людина — наставивши свої дві гармати, вистрелив у них. Проте ядро не долетіло, і люди, що були в човні, почали гукати та вимахувати шапками. Канонір націлився й вистрелив удруге. Це ядро, хоч і не розбило човна, проте впало серед людей, і ми добре бачили, як вони потерпіли. Тоді ми повернули корабель так, щоб стати до них боком, і, випустивши ще три ядра, побачили, що майже зовсім потрощили човен, зокрема руль та частину корми. Вони миттю згорнули паруси і, очевидно, були у великому замішанні. Щоб довести їх нещастя до краю, наші пустили ще два ядра. Куди вони влучили, нам не було видно, тільки човен почав тонути, і дехто з його екіпажу опинився у воді. Я звелів негайно спустити катер, який ми весь час мали напоготові, підібрати скільки буде можна людей і перевезти їх на наш корабель.