Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим

— Я хочу, земляче, поділитися з вами планом, який мені дуже до серця і який, скільки я вас знаю, буде й вам до вподоби, коли ви його добре обміркуєте. Нас висадили — вас випадково, а мене з власного бажання — в частині світу, дуже далекій від нашої рідної країни. Але це місцевість, де ми, що вміємо торгувати й вести справи, можемо заробити багато грошей: якщо ви додасте свою тисячу фунтів до моєї тисячі, ми зможемо найняти тут перший-ліпший, який нам сподобається, корабель. Ви будете капітаном, я купцем, і ми поїдемо торгувати в Китай, бо чого ж нам тут сидіти? Весь світ рухається, безупинно обертаючись навколо себе; всі Божі створіння на небі й на землі роблять, працюють, чому ж ми повинні лишатись без діла? У цілому світі нема таких трутнів, як люди; але чому ж і ми мусимо бути в їх числі?

Його пропозиція дуже сподобалась мені, тим більше, що вона була висловлена дуже доброзичливо й дружньо, і в моєму становищі я мусив прийняти її, дарма що торгівля не була моєю стихією. Зате моєю стихією були подорожі, і я не міг обминути жодної пропозиції поглянути на яку-небудь частину світу, де я ніколи ще не був.

Проте минув деякий час, поки ми знайшли підхожий корабель, а коли знайшли корабель, то виявилось, що не дуже-то легко знайти потрібну кількість англійських моряків для подорожі і для керування найнятими тут матросами. Через деякий час ми знайшли помічника капітана, боцмана та каноніра з англійців, тесляра-голландця і трьох матросів-португальців. Цими людьми можна було обійтись, навіть досить добре, а решта складалася з індійців, знайти яких було легко.

Багато мандрівників описували свої подорожі в цих країнах, і тому не цікаво буде оповідати тут про місця, якими ми проїздили, та про людей, що там живуть. Все це я залишаю іншим і відсилаю читача до щоденників та подорожей англійців; із них, як я знаю, вже багато опубліковано, а ще більше готується до публікації щодня. Досить буде сказати, що ми передусім поїхали в Акін на острові Суматрі; звідти в Сіам[106], де проміняли частину свого товару на опіум та трохи араку; перший має велику цінність у китайців, і саме на той час там була в ньому велика потреба. Одне слово, ми відбули дуже велику восьмимісячну подорож до Сушама і вернулися в Бенгалію. Я був дуже задоволений цією пригодою.

Жителі Англії, як я помітив, часто дивуються, що службовці, яких Компанія посилає в Індію, і купці, що звичайно перебувають там, наживають великі достатки і вертаються додому власниками шістдесяти, сімдесяти і навіть ста тисяч фунтів стерлінгів. Але це не дивуватиме нікого, коли зважити справу як слід і взяти до уваги незліченні порти та місця, де їм дозволено торгувати. Це не дивуватиме, коли зважити, що по всіх тамтешніх містах та портах, куди заходять англійські кораблі, є такий великий і такий постійний попит на вироби інших країн, що там завжди є можливість наживи і завжди є ринок для закордонного товару.

Одне слово, я відбув дуже гарну подорож і на цій першій непевній спекуляції нажив стільки грошей і так добре навчився наживати їх іще більше, що якби я був на двадцять років молодший, то, напевне, спробував би залишитись тут і не шукав би іншого способу набути собі добра. Але що все це значило для людини понад шістдесят років, уже досить заможної, що покинула свій дім не з зажерливості та жадоби успіху, а з ненаситної потреби побачити світ? Я гадаю, що справедливо називаю це тепер невгамовним бажанням, бо так воно й було: коли я був дома, то поривався їхати, а тепер, бувши далеко від батьківщини, так само хотів бути дома. І яку мав я з цього користь? Я був досить багатий і не хотів набувати більше грошей; значить, зиск для мене надто мало важив, щоб штовхати мене на дальші пригоди. Ця подорож не дала мені ніякої користі, бо я вернувся на те ж саме місце, звідки вийшов, а очі мої, як говорив Соломон, ніколи не були задоволені тим, що бачили, і все хотіли блукати та дивитись[107]. Я потрапив у таку частину світу, де ніколи не бував раніше, хоч і дуже багато чув про неї, і вирішив побачити в ній усе, що тільки міг. Тоді, гадаю, я міг би сказати, що бачив весь світ, який варто було бачити.

Але мій компаньйон-купець був іншої думки. Я не боронив своєї, бо визнаю, що його думка була правильніша і більше відповідала меті купецького життя. Рушивши в торговельну подорож, купець захоплюється нею, бо набуває з неї багато грошей. Захопився нею і мій новий друг, який ладен був, як поштовий кінь, бігати туди й сюди, завжди однією дорогою, щоб, як він казав, мати свій інтерес. З другого боку, я, хоч і був уже літній, скорше нагадував шаленого хлопчика, що зовсім не мав охоти бачити двічі те ж саме.