Здавалось, цього було б досить, щоб перестерегти нас проти висадок на берег серед язичників і варварів, якби можна було зробити людей мудрими лише на підставі їх власного досвіду; цей досвід, здається, завжди буває для них тим корисніший, чим дорожчою ціною він куплений.
Тепер ми мали рушити до Перської затоки, а звідти — до Коромандельського берега, з зупинкою в Сураті[100]
. Але наш торговельний агент найбільше надій покладав на Бенгальську затоку[101], звідки, коли б йому не пощастило там з торгівлею, він мав пливти в Китай і вернутись на Коромандельський берег по дорозі додому.Перше нещастя трапилося з нами в Перській затоці, де п’ятьох наших матросів, коли вони зійшли на арабський берег, оточили араби і вбили або відвели в рабство; решта команди не змогла визволити їх і ледве встигла відштовхнути від берега свою шлюпку. Я почав докоряти їм, кажучи, що це справедлива відплата неба; але боцман дуже палко сказав мені, що я зайшов у своєму осуді далі, ніж дозволяє Святе Письмо, і послався на тринадцятий розділ від Луки, стих четвертий, де наш Спаситель каже, що люди, на яких упала Сілоамська башта, не були грішніші, ніж інші галілеяни. Мені довелось замовчати, головне, тому, що ні один із цих загиблих матросів не брав участі в мадагаскарській різанині (так я завжди називав її, хоч наші люди не могли спокійно зносити слова «різанина»). Отже, як я сказав, ця обставина примусила мене поки що змовчати.
Мої часті проповіді на цю тему призвели до гірших наслідків, ніж я сподівався; боцман, який був за проводиря в різанині, прийшов якось до мене і зухвало сказав, що я, на його думку, надто часто нагадую їм про цю справу, що я висловлюю несправедливі думки про неї і виставляю негідниками всіх матросів, а особливо його; що я лише пасажир, а не командир на кораблі і випадково взяв участь у подорожі, а тому вони не повинні зносити цього; що вони не знають, які наміри в мене на думці і чи не притягну я їх до відповідальності, коли вони вернуться в Англію. Отже, якщо я не покину цього, а буду й далі чіплятись до нього та втручатися в його справи, то він піде з корабля, бо не вважає за безпечне пливти разом зі мною.
Я слухав його досить терпляче, а коли він скінчив, я сказав йому, що завжди був проти різанини на Мадагаскарі, бо я завжди називатиму її так; що в усіх випадках я вільно висловлюю свої думки, а про нього говорив не більше, ніж про когось іншого. Я не командую на кораблі і справді не маю ніякої влади, а проте дозволю собі вільно говорити про речі, що стосуються всіх. Щодо моєї участі в подорожі, то це не його справа; я в значній мірі власник корабля, і це дає мені право казати ще більше, ніж я говорив, не даючи звіту ні перед ним, ні перед ким іншим. Я говорив дуже запально, він відповів мені дуже коротко, і я вважав, що справа скінчилась. Ми були на рейді в Бенгалії. Мені захотілось побачити місто, і я поїхав на корабельній шлюпці з другим помічником капітана на берег. Надвечір я збирався вернутись на корабель, коли до мене підійшов один із наших матросів і сказав, щоб я не турбувався вертатись до шлюпки, бо їм наказано не перевозити мене на корабель. Легко уявити собі, як здивувало мене це зухвале повідомлення. Я спитав матроса, від кого він має це доручення, і той відповів, що від старшого на шлюпці. Я не сказав йому більше нічого і попросив тільки переказати їм, що він виконав доручення, а я відповіді не дав.
Я зараз же пішов і, знайшовши другого помічника капітана, розповів йому всю історію і додав, що на кораблі зараз, напевне, повстання; я попросив його негайно поїхати човном на корабель, щоб повідомити капітана. Та я міг би не робити цього, бо раніше, ніж я поговорив з ним на березі, справа була вже розв’язана на кораблі: боцман, канонір та тесляр — одне слово, всі вищі чини корабля — прийшли на шканці, щоб поговорити з капітаном. Боцман виголосив довгу промову, бо він говорив дуже добре, і повторив усе те, що сказав мені. Він заявив капітанові, що, коли вже я мирно з’їхав на берег, їм не треба тепер вживати насильства, якого вони неодмінно вжили б, щоб примусити мене з’їхати. Він сказав також, що вони й надалі зобов’язуються служити на кораблі під його командуванням, як умовлено; коли ж я не покину корабля або капітан не примусить мене покинути його, вони всі кинуть службу і не попливуть з ним далі. При слові «всі» він обернувся обличчям до грот-щогли, що, здається, було умовленим між ними сигналом, і всі матроси одностайно вигукнули: «Всі, як один! Всі, як один!»
Мій племінник-капітан був людина смілива й розсудлива; здивований, природна річ, цим усім, він, проте, спокійно сказав їм, що розгляне справу, але не зробить нічого, поки не поговорить зі мною. Він навів при цьому кілька аргументів, щоб довести їм нерозумність і несправедливість їх вимоги, але все було даремно: перед його очима всі підняли руки вгору і заприсяглись висісти на берег, коли капітан не пообіцяє не допустити мого повороту на корабель.
Повести, рассказы, документальные материалы, посвященные морю и морякам.
Александр Семенович Иванченко , Александр Семёнович Иванченко , Гавриил Антонович Старостин , Георгий Григорьевич Салуквадзе , Евгений Ильич Ильин , Павел Веселов
Приключения / Поэзия / Морские приключения / Путешествия и география / Стихи и поэзия