Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим

Для мого племінника це був важкий пункт, бо він знав свій обов’язок переді мною і не знав, як я поставлюсь до цього. Він заговорив до них згорда: що я в значній мірі власник корабля і що по закону він не може викинути мене з моєї власної хати; що таке поводження зі мною нагадує поводження пірата Кіда, що зняв бунт на кораблі, висадив капітана на пустинний острів і поїхав сам з кораблем. Нехай вони сідають на який хочуть корабель; якщо вони коли-небудь знову приїдуть до Англії, це коштуватиме їм дорого; корабель, мовляв, мій, він не може вигнати мене з нього і скорше залишить і корабель, і подорож, ніж учинить мені таку прикрість. Проте він хотів поїхати на берег поговорити зі мною і запросив боцмана супроводити його в цій поїздці, щоб по змозі полагодити зі мною справу.

Але всі вони відмовилися від цієї пропозиції і сказали, що їм більше нема чого робити зі мною ні на кораблі, ні на березі; коли ж я приїду на корабель, вони всі зійдуть на берег.

— Гаразд, — сказав капітан, — якщо ви всі додержуєтесь такої думки, то дозвольте мені поїхати на берег і поговорити з ним.

Він прибув до мене з цими вістями трохи пізніше, ніж посланець від старшого на шлюпці приніс їх мені.

Признаюсь, я був дуже радий побачити мого племінника, бо таки боявся, що вони затримають його силою, поставлять паруси і втечуть з кораблем, а тоді я опинився б майже голим у далекій країні, без будь-якої допомоги. Одне слово, я був би тут у гіршому становищі, ніж самотній на своєму острові.

Та, на велике моє задоволення, вони так далеко не зайшли. Коли племінник розповів мені, що вони йому сказали і як заприсяглись покинути корабель, коли мені буде дозволено вернутися туди, я сказав йому, що нехай усе це його не смутить, бо я залишусь на березі. Я тільки попросив ласкаво надіслати мені найпотрібніші речі і залишити достатню суму грошей, а в Англію я доїду й сам.

Для мого племінника це була неприємна річ, але він міг лише згодитись зі мною. Отже, він вернувся на корабель і задовольнив матросів, сказавши, що його дядько поступився їхній наполегливості і прислав по своє добро, що залишилось на кораблі. Таким чином, справа була полагоджена за кілька годин; матроси вернулись до виконання своїх обов’язків, а я почав міркувати, що робити далі.

Я був тепер самотній у найдальшій частині світу, як, на мою думку, я можу назвати її, бо я був тепер від Англії приблизно на дев’ять тисяч миль далі, ніж на моєму острові. Але звідси я міг поїхати суходолом через країну великого могола[102] до Сурата, звідти добратися морем через Перську затоку до Басори[103], потім караванним шляхом через Аравійську пустиню до Алеппо[104] та Александрії, звідти знову морем до Італії і далі суходолом до Франції. Це дорівнювало, принаймні, повному діаметрові земної кулі, а коли переміряти, то, гадаю, вийшло б значно більше.

Я міг би поїхати й інакше: дочекатись якогось із англійських кораблів, що заходять до Бенгалії з Акіна на Суматрі, і з тим кораблем вернутись в Англію. Але я прибув сюди, не маючи ніяких стосунків з англійською Ост-Індською компанією[105], і мені було б важко поїхати на одному з її кораблів без її дозволу, хіба що завдяки протекції кого-небудь із капітанів або агентів компанії; але ні з ким із них я не був знайомий.

Тут я мав, кажучи іронічно, надзвичайну приємність бачити, як корабель відплив без мене. Гадаю, що навряд чи будь-коли поводились так з якою-небудь людиною в моєму становищі. Так робили хіба пірати, коли вони, захопивши судно, висаджували на берег тих, хто не схвалював їхніх мерзенних учинків. Проте мій племінник залишив мені двох слуг або, вірніше, одного компаньйона і одного слугу: перший був помічник агента, а другий — його власний слуга. Я знайшов собі добре приміщення в домі однієї англійки, де мешкало багато купців, — кілька французів, два італійці, вірніше, євреї, та один англієць. Мене утримували досить добре, і мені не треба було дбати ні про що. Я прожив там приблизно дев’ять місяців, роздумуючи, що робити далі та як улаштувати свої справи. У мене було трохи цінного англійського товару і значна сума грошей; мій племінник дав мені тисячу фунтів готівкою та акредитив на ще більшу суму, про всяк випадок, щоб я не опинився в скрутному становищі.

Я швидко і з великим зиском продав свій товар і купив кілька гарних діамантів, що в моєму теперішньому становищі було для мене дуже зручно, бо я мусив завжди носити з собою все своє добро.

Після довгого перебування там і після багатьох пропозицій перевезти мене в Англію, з яких я жодної не прийняв, англійський купець, який мешкав укупі зі мною і з яким я близько познайомився, прийшов якось уранці до мене й сказав: