Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим

— О, не турбуйтесь, сер, — сказав він. — Я ж не кажу, що тут є пірати. Їх не бачили вже років п’ятнадцять, крім єдиного, може, випадку, що з місяць тому трапився в Сіамській затоці. Але звідти вони, напевне, подались на південь, а корабель їх був невеликий і непридатний до розбою. Він побудований зовсім не для піратства, і його по-зрадницькому захопили матроси, після того як малайці коло острова Суматри вбили капітана та декого з команди.

— Як, — спитав я, вдаючи, ніби нічого не знаю, — невже вони самі вбили свого капітана?

— Ні, — відказав він, — я не кажу, що матроси його вбили, але тому, що вони втекли з кораблем, пішла чутка, ніби вони видали його малайцям, які зарізали його — може, навіть з їхньої намови.

— Коли так, — сказав я, — вони варті кари так само, наче самі зробили б це.

— Звичайно, — відповів старий, — і їх неодмінно покарають, як тільки вони зустрінуться з англійським або голландським кораблем і потраплять у руки його екіпажу.

— Але ж ви сказали, — зауважив я, — що пірат зник із цієї місцевості. Як же можна зустрітися з ним?

— Це правда, — відповів він, — так переказують. Але я вам уже казав, що він був у Сіамській затоці і в Камбоджі, де його впізнали голландці, які перед тим належали до його команди і яких злочинці покинули на березі, коли тікали з кораблем. Англійські й голландські судна, що на той час були в затоці, трохи не спіймали його. Якби перші човни дістали підтримку від решти, вони б його піймали. Але пірат, побачивши, що човнів тільки двоє, почав стріляти і цілком зруйнував їх; а коли до них підійшла підмога, він подався у відкрите море і втік раніше, ніж човни могли наздогнати його. Проте всі судна мають такий докладний опис пірата, що хоч де впізнають його, і вже напевне не помилують. Вони поклялись піймати й повісити на вантах і капітана, і матросів.

— Як! — здивувався я. — Повісити, не розпитавшись, чи винні вони, чи ні? Спочатку повісити, а тоді судити?

— О сер, навіщо ця формальність для таких негідників? Їх би зв’язати одне до одного спинами і кинути в море. Вони варті цього.

Я знав, що старий, бувши на моєму судні, в моїх руках, не може пошкодити мені, а тому рішуче приступив до нього.

— Сеньйоре, — сказав я, — саме через це я й домагаюсь, щоб ви провели нас до Нанкіна, а не вели назад в Макао чи в якийсь інший порт, куди заходять голландські й англійські судна. Знайте, сеньйоре, що капітани цих кораблів, голландських і англійських, — нерозважні, зухвалі й нахабні люди, не розуміють, що таке правосуддя і як треба поводитися з людьми й Божим та людським законом. Вони не знають собі впину і, замість покарати розбійників, самі стають убивцями. Вони дозволяють собі нападати на невинних людей з обмови і без ніякого суду оголошують їх винними. Може, я доживу ще до того часу, коли притягну декого з них до відповідальності і навчу, як чинити справжній суд. Не можна вважати за злочинця людину, коли немає певних доказів її вини і невідомо навіть, хто вона така.

Тут я сказав йому, що це й є той самий корабель, який вони атакували, і докладно розповів йому про нашу сутичку з їх човнами і про те, як безглуздо й легкодумно вони повелись. Я розповів йому про те, як ми купили наш корабель, і про нашу пригоду з голландцями; сказав, що оповідання про крадіжку та про вбивство капітана малайцями я вважаю за правдиве; що ж до того, що команда обернулась на піратів, то це їх власна вигадка, і, перше ніж несподівано нападати на нас, треба було б її перевірити. Вони ще дадуть відповідь за пролиту ними кров тих, що загинули під час нашої справедливої оборони.

Старого страшенно здивувало моє оповідання, і він сказав, що ми маємо рацію прямувати на північ, і, коли хочемо послухати його поради, мусимо продати свій корабель у Китаї, що зовсім не важко зробити, а собі збудувати чи купити новий.

— Якщо ви й не добудете такого ж доброго корабля, — провадив він далі, — то в усякому разі знайдете судно, що легко приставить вас з вашим добром назад у Бенгалію або в якесь інше місце.

Я відповів йому, що погоджусь на його пораду, коли зайду в таку гавань, де зможу знайти придатне для моєї мети судно і покупця для свого корабля. Він відповів, що я знайду багато покупців у Нанкіні, а сам зможу вернутись на китайській джонці, і обіцяв розшукати людей, які допоможуть мені купити її та продати мій корабель.

— Гаразд, сеньйоре, — сказав я, — але ви кажете, що наш корабель усі знають, і коли я послухаюсь вашої поради і піду шляхом, що ви вказуєте, то чи не потраплять через мене чесні, невинні люди в страшну колотнечу, де їх байдужісінько переб’ють? Адже, захопивши цей корабель, його екіпаж зараз же обвинуватять і віддадуть невинних людей на смерть.