Та другого ж дня після того, як я скінчив свою стіну, вся моя праця мало не пропала марно, та й сам я трохи не загинув. От що сталося: я щось робив в огорожі за наметом, біля входу до печери, коли наді мною посипалась земля з верху печери та з краю гори над моєю головою і два передні стовпи, поставлені мною, впали з страшним тріском. Я дуже злякався, але не догадався про причини цього випадку й подумав, що це, як і раніше, завалилось склепіння. Боячись, щоб мене не засипало новим завалом, я побіг до драбини і переліз через стіну, не почуваючи себе безпечно всередині огорожі. Ледве я зійшов на землю, як ясно зрозумів, що цього разу завал у печері трапився від страшного землетрусу. Земля піді мною хиталась, і за яких-небудь вісім хвилин сталися три такі сильні вдари, що від них розсипалася б найміцніша будівля, якби вона стояла тут. Від скелі біля моря, за півмилі від мене, відвалилась верхівка й упала з таким гуркотом, якого я не чув зроду. Я зауважив, що й море теж хвилювалось надзвичайно; мені навіть здається, що вдари під водою були сильніші, ніж на острові.
Все це так вразило мене (бо нічого подібного я ніколи сам не бачив і ні від кого не чув), що я був зовсім приголомшений. Від хитання ґрунту в мене почалась морська хвороба, немов від гойданини на морі; проте гуркіт від падіння скелі привів мене до пам’яті; до мене вернулась притомність, і я з жаху завмер від думки, що гора може завалитись на мій намет і назавжди поховати все моє добро.
Після третього вдару все стихло, і я підбадьорився, але все ще не зважувався перелізти назад через свою стіну, бо боявся, щоб мене не засипало живцем. Я сидів на землі в глибокій тузі й не знав, що робити. За весь цей час у мене не було жодної релігійної думки, нічого, крім звичайних слів: «Господи, зглянься на мене». Але, як тільки все це минуло, я забув і їх.
Поки я так сидів, навколо смеркло й нахмарилось, немов перед дощем. Незабаром подув вітрець. Він потроху міцнішав, і через півгодини забушував страшенний шторм. Море запінилось, завирувало й почало бити об берег. Дерева виривало з корінням. То був жахливий ураган. Так тривало години три; тоді буря почала стихати, а ще через дві години настав мертвий штиль і пішов заливний дощ.
Весь час, поки тривала буря, я сидів на землі, пригнічений страхом і відчаєм; мені раптом спало на думку, що дощ і вітер були, мабуть, наслідком землетрусу. Тоді, виходить, він скінчився, і я можу повернутись до свого житла. Ця думка підбадьорила мене, а може, й дощ надав мені рішучості. Я переліз назад стіну й сів у наметі, але дощ був такий буйний, що мало не прибивав намет до землі, і я був змушений перейти до печери, хоч і боявся, щоб вона не завалилась мені на голову. Ця злива додала мені праці — довелось робити в огорожі відтулину, ніби ринву для стоку води, бо інакше вона залила б мою печеру. Просидівши там деякий час і побачивши, що підземні вдари спинились, я почав заспокоюватись. Для бадьорості, якої я дуже потребував, я підійшов до свого буфета й ковтнув трохи рому. Взагалі я витрачав ром дуже обережно, бо знав, що, коли вийде мій запас, мені ніяк не можна буде поновити його. Усю ніч і більшу частину наступного дня лив дощ, і я не міг вийти з дому. Тепер, трохи заспокоївшись, я почав серйозно обмірковувати своє становище і дійшов висновку, що коли на цьому острові трапляються землетруси, мені не можна жити в печері. Отже, треба перенести намет кудись на відкрите місце, а щоб забезпечити себе від нападу звірів та людей, обгородити його стіною так само, як і тут. Було ясно, що, лишаючись у печері, я рано чи пізно буду похований живцем.
Так міркуючи, я вирішив перебратися з своїм наметом кудись-інде, бо, справді, він стояв на небезпечному місці, під краєм гори, що під час нового землетрусу могла завалитись на нього. Два наступні дні — 19-го та 20-го — я розшукував нове місце для житла й обмірковував, як здійснити свій план. Від страху, що мене може засипати, я ночами не міг спати; боявся я спати й поза огорожею. А проте, коли я, сидячи в своєму куточку, дивився, як затишно я влаштувався, який лад у моєму господарстві і як добре я забезпечений від ворогів, мені дуже не хотілося переселятись. Крім того, була в мене й така думка, що на переселення треба дуже багато часу, отже мені все одно доведеться миритися з небезпекою, поки я не укріплю нового місця так, щоб туди можна було перебратись. Дійшовши такого висновку, я заспокоївся, але все ж вирішив, не марнуючи часу, взятись до будування на новому місці огорожі з частоколу та канатів, такої ж самої круглої форми, і як тільки вона буде готова, перенести в неї намет. А на старому місці я мав лишитись, поки нова огорожа не буде закінчена, так щоб можна було перебратись у неї.
Повести, рассказы, документальные материалы, посвященные морю и морякам.
Александр Семенович Иванченко , Александр Семёнович Иванченко , Гавриил Антонович Старостин , Георгий Григорьевич Салуквадзе , Евгений Ильич Ильин , Павел Веселов
Приключения / Поэзия / Морские приключения / Путешествия и география / Стихи и поэзия