Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим

16-го травня. Вночі був великий вітер, і, здається, вода розбила корабель ще більше. Я довго шукав у лісі голубів на їжу, затримався, і приплив завадив мені сьогодні піти на корабель.

17-го травня. Бачив кілька уламків, прибитих до берега милі за дві від мене. Вирішив піти подивитись на них, і виявив, що це кусок корабельного носу, але надто важкий, щоб його можна було принести.

24-го травня. Аж до сьогодні я щодня працював на кораблі; насилу розхитав лапою кілька речей, і під час першого ж припливу наверх випливло кілька бочок та дві матроські скриньки; але вітер дув з острова, і того дня ніщо не припливло до берега. Зате сьогодні прибило кілька уламків і величезну бочку бразильської свинини, щоправда, зовсім зіпсованої солоною водою та піском. Я працював до 15-го червня щодня, крім того часу, коли треба було ходити роздобувати собі їжу. Для цієї роботи я завжди призначав такі години, щоб з початком відпливу бути готовим працювати. Я назбирав досить дерева, дощок та заліза, щоб зробити добрий човен, коли б я вмів цього. Я добув також різними заходами з центнер листового свинцю.

16-го червня. Ідучи до берега, я знайшов величезну черепаху. Це була перша, яку я побачив, і це тільки через свою невдачу, а не тому, щоб черепах тут не було або було надто мало: потрапивши пізніше на другий бік острова, я міг би мати їх сотні щодня, хоч, як виявилось пізніше, може, дорого заплатив би за них.

17-го червня. Весь день я смажив черепаху. Я знайшов у ній з шістдесят яєць. Мені здавалось, що я зроду не їв такого смачного м’яса, бо, відколи я оселився в цьому жахливому місці, у мене була сама козлятина та дичина.

18-го червня. Весь день ішов дощ, і я сидів дома. Мені здалось, що дощ холодний; мене трохи морозить, хоч я знаю, що на цих широтах холоду звичайно не буває.

19-го червня. Дуже хворий; мене морозить так, ніби надворі холодно.

20-го червня. Не було спокою цілу ніч; страшенний біль у голові і напад пропасниці.

21-го червня. Зовсім хворий; до смерті боюся розхворітись і залишитись без допомоги. Молився вперше після шторму коло Гулля, але мало усвідомлював, що і як говорю; всі мої думки поплутались.

22-го червня. Трохи полегшало, але я досі з жахом чекаю нового погіршення.

23-го червня. Знову погано; морозило і боліла голова.

24-го червня. Багато краще.

25-го червня. Сильний напад пропасниці. Годин із сім мене кидало то в холод, то в жар; після цього я дуже знесилів і пітнів.

26-го червня. Краще; запас м’яса у мене вийшов і я ходив з рушницею, хоч і почував себе дуже кволим. Забив козу і насилу доніс її додому; засмажив трохи й поїв. Хотів зварити з неї суп, але в мене немає горщика.

27-го червня. Знову такий сильний напад пропасниці, що я весь день лежав, не ївши й не пивши. Я вмирав від спраги, але був такий кволий, що не міг підвестись і дістати води. Знову молився, але думки плутались; а коли вони трохи прояснялись, я був наче дурний, не знав, що сказати. Лежав і кричав: «Господи, зглянься на мене! Господи, помилуй мене! Господи, поможи мені!» Здається, я нічого більше не робив протягом двох чи трьох годин, поки не заснув від утоми. Не прокидався до пізньої ночі, а коли прокинувся, почув себе краще, хоч був дуже кволий. Мені дуже хотілось пити, але через те, що в наметі не було води, я мусив долежати до ранку і знову заснув. Цього разу побачив страшний сон. Снилося, ніби я сиджу на землі за огорожею на тому місці, де сидів після землетрусу, коли задув ураган, і бачу, як зверху, з величезної чорної хмари, вся у вогні, сходить людина. Полум’я, що огортало її, було таке сліпуче, що на неї ледве можна було дивитись. Не можу висловити, яке страшне було її обличчя. Коли ноги її торкнулись землі, земля задрижала, як то було під час землетрусу, і все повітря освітилось, вжахнувши мене, ніби незліченними вогнями. Ступивши на землю, людина відразу пішла до мене з довгим списом у руці, ніби намірялась убити мене. Коли вона зійшла на горбок поблизу, то заговорила до мене, і я почув невимовно страшний голос. Все, що я зрозумів, було: «Незважаючи на все це, ти не покаявся, і тепер мусиш померти». І я побачив, як на цьому слові людина піднесла спис, щоб убити мене.

Кому доведеться колись читати це оповідання, той не здивується, що я неспроможний описати, до якої міри вразив мене цей страшний сон, особливо тоді, коли я спав. Не можна також описати, як запав він мені в душу, коли я прокинувся й зрозумів, що це був тільки сон.