Читаем Життя з Алісою поза дзеркалом полностью

Життя з Алісою поза дзеркалом

Врешті-решт і ця проблема розв'язалася позитивно для мене в дуже незвичайний, майже чудотворний спосіб. Нормально, повертаючись з корчми до свого мешкання, я годинами любувався собою в дзеркалі, щоб розвіяти нудьгу і якось згаяти час. Відколи Гільда почала захоплюватися мною, я переконав себе, що я гарний мужчина, хоч, насправді, це була ілюзія. Але ілюзія ця була така правдоподібна і приємна, що я часто заглядав до дзеркала, щоби все наново переконувати себе, який я гарний. Одної суботи ми з компаньйонами були в такому піднесеному настрої, що випили додаткову четверту пляшку вісімдесят-відсоткової. Добравшися по великих труднощах до своєї квартири, я відразу побіг до ванної, щоб глянути на себе у дзеркало. Та раптом мене наче облило холодною водою, і я опритомнів. У дзеркалі лежала моя колишня коханка Аліса. Була зовсім гола, ліниво розтулювала ноги, посміхалася лукаво й підморгувала до мене. Роз'ятрена лють почала рвати мені печінки! Я досі не міг простити їй того, що вона так ганебно зраджувала мене з блондином і, може, також із іншими.

— Бачу, ти щасливий, що я повернулася.

Вона ще покпиває з мене!

— Чого ти повернулася?!

— Бо бачила, що ти був нещасливий і нудьгував у вихідні дні. І замість думати про мене, ти тужив за тою розлізлою Лізою. І це ображало й обурювало мене. Хіба Ліза була ліпша за мене?

— Ні, не була. Але не в тому справа.

— Ага! Справа в тому, що покірна Ліза догоджала б тобі тоді, коли Гільда шаліла з іншими мужчинами і надробляла те, чим ти не міг їй достатньо догодити…

— Мовчи! Не лізь між мене й Гільду.

— Я й не думаю лізти. Але признайся, ти не спроможний-таки повно вдоволити свою Гільду.

— А хто спроможний!

— У тому то й річ. Ніхто не спроможний. Тому я й вирішила повернутися і розважати тебе суботами й неділями.

— Я тобі не вірю! Ти знову почнеш мотати інтриги між мною і Гільдою.

— А хіба я коли-небудь займалася інтригами?

— О, ні! Ніколи! А хто снував їх поміж мною й моїми компаньйонами? Хто тягався з тим блондином?

— Я все те робила для твого добра.

— Якого мого добра?

— Щоб ти поменше пив і поменше зраджував мене.

— Значить, ти робила це для свого добра, а не мого.

— Що було добре для мене, було добре й для тебе.

— Цікава логіка! Дуже вигідна для тебе! А те, що ти зраджувала мене з блондином, також було для мого добра?

— Я почала з блондином тільки тоді, коли ти почав зраджувати мене. Щоб вирівняти рахунок.

— Я тебе не зраджував!

— А хто регулярно забігав до Гільди? Хто кохався на пляжі з тою студенткою?

— Я робив це з розпуки…

— Я з блондином також. Отже, ми зрівняли рахунок і не повинні мати претензій одне до одного.

Вона ще ширше розтулила коліна, і мене кинуло в гарячку, а штани настовбурчилися, мов шатро.

— Ха-ха-ха! Ти починаєш мене розуміти.

Я нервово роздягнувся і заліз у ванну, щоб заспокоїтися. Пізніше, лежачи в ліжку, я почав спокійніше розмишляти. Чого я, власне, хвилююся? Все-таки краще мати у вихідні жінку в дзеркалі, ніж ніякої не мати. Все-таки буде до кого промовити слово.

Звичайно, думав я далі, я міг би розбити дзеркало і взяти її до ліжка. Але ні! Ні в якому разі! Аліса далеко миліша в дзеркалі, ніж у житті!

16. Життя стає нестерпним між Алісою і Гільдою

Відколи Аліса розжилася в моєму дзеркалі, мене переслідують самі неприємності. Її присутність не приносить мені ані радості, ні щастя. Вона ввесь час сперечається зі мною, а це мені нітрохи не подобається. Та найгірше те, що все нею сказане згодом справджується. І доходить до того, що я боюся розмовляти з нею, щоб вона знов не накрякала якусь нову неприємність на мою голову.

Коли в п'ятницю чи суботу повертаюся з корчми до свого помешкання, то боюся заходити до лазнички, щоб взяти ванну чи хоч помитися, а прямо лечу до ліжка.

Але сьогодні, замислившися над проблемами буття і небуття, я забув відлити під муром, — і на мене так натиснуло в ліжку, що я мусив вставати й бігти до лазнички. Та не вспів я навіть по-людськи звільнити міхур, як вона зареготала в дзеркалі. Мені тоді й сцяння стало немиле.

— Чому ти так панічно оминаєш мене? — спитала, посміхаючись іронічно.

— Бо не можу зносити твого вічного дорікання! — відрубав я, і легше потекла сеча.

— Невже моє говорення таке неприємне?

— Не лише неприємне, але й приносить мені всякі прикрості й трагедії.

— Ти трохи перебільшуєш. Я тільки говорю тобі правду.

— Кому потрібна твоя правда!

— А що? Ти волієш брехню?

— Звичайно. З брехнею далі зайдеш і легше житимеш, ніж із правдою.

— Тоді дозволь сказати тобі ще тільки одну правду.

— Ні, ради Бога, ні!

— Ти відмахуєшся руками й ногами, не хочеш допустити того до свідомості, — але я ідеальна жінка для тебе.

— У мене вже була ідеальна Ліза, і я ніяк не міг спекатися її.