Життя з Алісою поза дзеркалом

Отже, день мій почався ідеально, але кінчався катастрофічно. Після другої пляшки я купив для компаньйонів третю, а сам пішов додому. Я вирішив поговорити на тверезий розум із Алісою й вигнати її з мешкання. Вона нічим не підходила мені! Робила, що хотіла й коли хотіла, а це розбивало мою щоденну рутину й не дозволяло мені концентруватися на глибших виявах буття. Так жити неможливо. Правду сказати, Гільда далеко ідеальніше підходила б мені, якби вона тільки мала монументальніші пропорції тіла! Та, на жаль, ідеальної жінки на світі нема. Принаймні випадок, я на таку не натрапляв.

По дорозі додому думки пхалися мені в голову, і я ніяк не міг впорядкувати їх. З одного боку, шкода мені було позбуватися Аліси, — вона мала таке зворушливе тіло, що я діставав задоволення, з якого боку до неї не брався. Але характер у неї був препаскудний — вона тільки й думала над тим, щоб мене розлютити. А може, вона не робила того зумисне. Може, її природна поведінка дратувала мене безнастанно, а вона була безневинна. Так чи так, жити з нею неможливо. Зрозуміло, що вона сьогодні не чекає на мене у вітальні. Вона або сидить на кухні й вижидає, щоб накинутися на мене, як яструб, або спить преспокійно й має мене десь…

Коли я зайшов до мешкання, — всюди світилося. Як я передбачував, Аліси у вітальні не було. Я пішов на кухню — і там її не було. Я тоді побіг до спальні, але ліжко було застелене. Невже вона покинула мене? — майнула думка, і жаль стиснув мені горло. Зневірений, я поплентався до лазнички, щоб викупатися й піти до ліжка. Я був виснажений після всіх сьогоднішніх переживань. Зайшовши до лазнички, я ледь не покотився на підлогу! Гола Аліса розкішно лежала у ванні і спокусливо усміхалася до мене. Але, замість радіти, я розкричався:

— Що ти тут робиш?

— Чекаю на тебе, — сказала байдуже.

— Як ти знала, що я прийду сьогодні раніше?

— В мене сильно розвинене шосте чуття.

— Тобто яке?

— Інтуїція.

— А чи інтуїція не каже тобі, що нормальна жінка повинна накинутися на мене з кулаками, кричати, докоряти. Чи інтуїція не каже тобі, як мені догоджати, коли роздягати, коли вести до ванни? Чи та твоя розвинена інтуїція не говорить тобі, що мене не можна дражнити, бо тоді я вибиваюся з колії й не знаю, як перебути день і що з собою робити?

Вона начеб не чула мене і спитала невинно:

— Чи Гільда гарніша за мене?

— Звідки ти знаєш про Гільду? — бовкнув я недоречно.

Вона цілком обеззброїла мене. І справді, звідки вона знала, що я був у Гільди? Слідкувала за мною? Але ні, це неправдоподібне. Вона ж учора замкнулася й пішла спати.

— Чи вона ліпша за мене в коханні?

— Ліпша! — сказав я, щоб досолити їй.

Аліса тільки піднесла розкинені ноги, оперлася ними об бильця ванни й, усміхаючись лукаво, глянула на мене. Це мене так зворушило й розпалило, що я втратив голову й поліз до неї у ванну, забувши стягнути черевики.

5. Моя коханка Аліса знаходить кохання

Мене найбільше турбує те, що Аліса ввесь час випадає з мого логічного, роками випробуваного й закономірно встановленого графіка. Вона робить, що хоче й коли хоче і залишає мене дослівно завислим у повітрі. Я розмахую руками й ногами — це вже не дослівно — а їй і на думку не спаде, що таке невизначене становище може бути нестерпним для мене. Мені здається, що в неї є два основні мотиви, які керують її поведінкою: брати якнайбільше приємностей із життя і робити мені якнайбільше неприємностей.

Їй, наприклад, забаглося вчора йти на Майн купатися. Нічого неприємнішого для мене не могла видумати. По-перше, я не люблю показувати на людях своє схоже на вітряк тіло; по-друге, я не вмію плавати, — то як буду залазити в таку велику ріку, як Майн? Та Алісу мої недомагання й невигоди не цікавлять. Для неї найважніже похизуватися своїм голим тілом, полежати на пісочку й поплавати. Тобто скористатися всіма благами природи й мати якнайповніше задоволення. А я можу сконати на гарячому сонці — і їй то зовсім байдуже!

Коли я спитав її, чому вона вибрала такий неприродний вид розваги, вона відказала, що літо дуже жарке і найкращий спосіб охолодитися — це залізти в воду. Що надворі спекота — це правда. Але можна напустити холодної води у ванну й охолодитися далеко краще, ніж на ріці. Або піти до якоїсь кнайпи в підвалі й у приємному холодку попивати холодне пиво і гуторити. Але мені ні разу не пощастило ще переконати Алісу. Вона каже, що ми з дня на день пережовуємо те саме і від наших балачок у корчмі можна збожеволіти. А хіба від її забаганок не можна з'їхати з глузду! В додатку, вона ще й філософує, мовляв, природа омолоджує тіло й заспокоює нерви. Попробувала б та природа омолодити моє тіло!