Читаем Життя за життям полностью

Єва зняла з Фріди зручну англійську сукенку («Борн і Голлінґворт», Сильвія купила і прислала на день народження) і натомість вирядила її у баварський стрій — дірндль, фартушок, білі панчішки по коліно.

Як на Урсулин англійський смак (з кожним днем дедалі більш англійський), цей стрій виглядав як з театрального гардеробу чи, може, шкільної постановки. Колись давно, ще у школі (тепер їй здавалося, що це було давним-давно і геть далеко), Урсула грала в постановці «Гамельнського щуролова» — десь у такому ж вбранні, яке начепили на Фріду.

Міллі натхненно зіграла Короля-щура. Сильвія ще зітхнула:

— Ці дівчатка Шоукроссів жити не можуть без уваги.

У Єві було щось від Міллі — неспокійні бездумні веселощі, які постійно треба підживлювати. Врешті, Єва теж акторка, і саме грала свою найважливішу роль. Власне, життя й було її роллю, їх годі було розрізнити.

Фріді, милій крихітці Фріді, блакитноокій, із товстими білявими кісками, заледве виповнилося п’ять років. Вона прийшла на світ блідошкіра, а тепер зарум’янилася й зазолотилася на альпійському сонці. Коли фюрер познайомився із Фрідою, Урсула побачила в його блакитних очах фанатичний блиск, холодний, як води Кенігсзе внизу, і зрозуміла, що перед ним простягається майбутнє Tausendjähriges Reich — Mädchen за Mädchen.

(— Вона геть на тебе не схожа, — незлостиво сказала Єва, злості в ній не було ні крихти).

У дитинстві — а до цього періоду Урсула останнім часом поверталася чи не з одержимістю — вона читала казки про скривджених принцес, які рятувалися від хтивого батька чи заздрої мачухи, вимазуючи ясне личко соком волоського горіха чи втираючи у волосся попіл, щоб замаскуватися під циганку, під чужинку, під вигнанку.

Цікаво, звідки брали сік волоського горіха — здається, просто так у крамниці його не купиш. Та й горіхово-брунатним чужинкам зараз небезпечно, якщо хочеш вижити, то краще вже бути тут, на Оберзальцберґу — Der Zauberberg — у вигаданому царівстві, «на горі», як її звали у братерстві обранців.

На бога, що вона тут забула і коли зможе звідси вибратися? Фріді вже стало краще, майже одужала. Урсула постановила, що сьогодні скаже Єві. Врешті, вони ж не бранці, вони можуть виїхати, коли забажають.

*

Єва закурила. Фюрер за поріг, миші бешкетують. Він не любив, коли вона курила, пила чи фарбувалася. Урсула, власне, захоплювалася її маленькими актами спротиву. Відколи Урсула з Фрідою прибули до Берґгофу два тижні тому, фюрер приїжджав і від’їжджав двічі — його появи й відбуття були драмою для Єви, для всіх. Урсула давно дійшла висновку, що Райх — це все пантоміма і вистава. «Це дурня казка, вся зі слів гучних[9], — писала вона Памелі. — Утім, на жаль, не геть безглузда».

Фріда на прохання Єви покрутилася і розсміялася. Вона пекла Урсулі серце, як лава, займала левову частку її думок і дій. Урсула ладна була до кінця життя ходити по лезах, тільки б захистити Фріду. Горіти в пекельному вогні, тільки б її порятувати. Тонути в найглибших водах, тільки б мала не спізнала глибин. (Яких тільки екстремальних сценаріїв вона не розглядала. До всього треба бути готовою). Вона поняття не мала, що материнська любов може бути до судоми, до болю фізична (з Сильвії цього не видно).

— Звісно, — сказала Памела, ніби йшлося про найбуденнішу річ на світі, — материнство перетворює жінок на вовчиць.

Урсула не вважала себе вовчицею — вона, врешті, ведмідь.

Горою нипали і справжні вовчиці — Маґда, Еммі, Марґарете, Ґерда — породисті дружини партійного проводу, які змагалися між собою за владу й плодилися без упину — за Райх, за фюрера. Ці вовчиці — хижі й небезпечні звірі. Вони всі ненавиділи Єву, «дурну корову» — die blöde Kuh — що якось примудрилася перевершити їх усіх.

О, вони були б значно кращими поплічницями для осяйного вождя, ніж якась там Єва. Чи ж чоловік його рівня не вартує Брунгільди — чи бодай Маґди або Лені? А може, і самої Валькірії, «панни Мітфорд», das Fräulein Mitford, як її прозвала Єва. Фюрер захоплювався Англією, особливо аристократичною й імперською, хоча навряд чи цей захват не дасть йому знищити Англію, коли настане слушний час.

Єва недолюблювала валькірій, які змагалися з нею за увагу фюрера, але найсильнішу антипатію приберегла для Бормана, eminence grise Гори. Це він сидів на грошах, він вибирав Єві подарунки від фюрера, він вділяв кошти на шуби й черевички від Ферраґамо і нагадував їй на тисячі способів, що вона — просто утриманка. Урсулі було цікаво, звідки беруться шуби — більшість хутровиків, яких вона бачила в Берліні, складали євреї.

Вовчицям допекло до печінок, що супутниця фюрера — просто дівчина з крамнички. Єва розказувала Урсулі, що коли вона вперше побачила фюрера у Гоффманновій Photohaus, то так до нього і звернулася — «гер Вольф». «Бо Адольф — це німецькою „шляхетний вовк“», — пояснила вона. Йому, мабуть, сподобалося, — подумала Урсула. Вона ніколи не чула, щоб його називали Адольфом. (Цікаво, Єва і в ліжку звала його «mein Führer»? Цілком імовірно).

Перейти на страницу:

Похожие книги

Последний рассвет
Последний рассвет

На лестничной клетке московской многоэтажки двумя ножевыми ударами убита Евгения Панкрашина, жена богатого бизнесмена. Со слов ее близких, у потерпевшей при себе было дорогое ювелирное украшение – ожерелье-нагрудник. Однако его на месте преступления обнаружено не было. На первый взгляд все просто – убийство с целью ограбления. Но чем больше информации о личности убитой удается собрать оперативникам – Антону Сташису и Роману Дзюбе, – тем более загадочным и странным становится это дело. А тут еще смерть близкого им человека, продолжившая череду необъяснимых убийств…

Александра Маринина , Алексей Шарыпов , Бенедикт Роум , Виль Фролович Андреев , Екатерина Константиновна Гликен

Фантастика / Приключения / Прочие Детективы / Современная проза / Детективы / Современная русская и зарубежная проза
Уроки счастья
Уроки счастья

В тридцать семь от жизни не ждешь никаких сюрпризов, привыкаешь относиться ко всему с долей здорового цинизма и обзаводишься кучей холостяцких привычек. Работа в школе не предполагает широкого круга знакомств, а подружки все давно вышли замуж, и на первом месте у них муж и дети. Вот и я уже смирилась с тем, что на личной жизни можно поставить крест, ведь мужчинам интереснее молодые и стройные, а не умные и осторожные женщины. Но его величество случай плевать хотел на мои убеждения и все повернул по-своему, и внезапно в моей размеренной и устоявшейся жизни появились два программиста, имеющие свои взгляды на то, как надо ухаживать за женщиной. И что на первом месте у них будет совсем не работа и собственный эгоизм.

Кира Стрельникова , Некто Лукас

Современная русская и зарубежная проза / Самиздат, сетевая литература / Любовно-фантастические романы / Романы
Шантарам
Шантарам

Впервые на русском — один из самых поразительных романов начала XXI века. Эта преломленная в художественной форме исповедь человека, который сумел выбраться из бездны и уцелеть, протаранила все списки бестселлеров и заслужила восторженные сравнения с произведениями лучших писателей нового времени, от Мелвилла до Хемингуэя.Грегори Дэвид Робертс, как и герой его романа, много лет скрывался от закона. После развода с женой его лишили отцовских прав, он не мог видеться с дочерью, пристрастился к наркотикам и, добывая для этого средства, совершил ряд ограблений, за что в 1978 году был арестован и приговорен австралийским судом к девятнадцати годам заключения. В 1980 г. он перелез через стену тюрьмы строгого режима и в течение десяти лет жил в Новой Зеландии, Азии, Африке и Европе, но бόльшую часть этого времени провел в Бомбее, где организовал бесплатную клинику для жителей трущоб, был фальшивомонетчиком и контрабандистом, торговал оружием и участвовал в вооруженных столкновениях между разными группировками местной мафии. В конце концов его задержали в Германии, и ему пришлось-таки отсидеть положенный срок — сначала в европейской, затем в австралийской тюрьме. Именно там и был написан «Шантарам». В настоящее время Г. Д. Робертс живет в Мумбаи (Бомбее) и занимается писательским трудом.«Человек, которого "Шантарам" не тронет до глубины души, либо не имеет сердца, либо мертв, либо то и другое одновременно. Я уже много лет не читал ничего с таким наслаждением. "Шантарам" — "Тысяча и одна ночь" нашего века. Это бесценный подарок для всех, кто любит читать».Джонатан Кэрролл

Грегори Дэвид Робертс , Грегъри Дейвид Робъртс

Триллер / Биографии и Мемуары / Проза / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза