Життя за життям

Віч-на-віч Юрґен заявляв їй, що всі вони прогнили «до шпику кісток», але на публіці тримався, як будь-який добрий слуга Райху. Lippenbekenntnis, — казав він. Порожні слова. (Хіба ж хочеш, мусиш, — сказала б Сильвія). Тільки так і можна піднятися у світі, — сказав він. У цьому він, мабуть, схожий на Моріса — той теж казав, що для кар’єрного просування доводиться працювати з йолопами й ослами. Моріс, звісно, також правник. Зараз він займав якусь високу посаду в Міністерстві внутрішніх справ. Цікаво, коли почнеться війна, це не викличе проблем? Чи вистачить обладунку німецького громадянства, яке вона прийняла так неохоче, щоб її захистити? (Якщо почнеться війна! Як вона витримає по цей бік каналу?).

Юрґен — правник. Якщо хочеш працювати за фахом, вступай до партії, вибору немає. Lippenbekenntnis. Він працював у Міністерстві юстиції в Берліні. На той час, коли він запропонував їй руку і серце («залицявся, як ураган», — писала вона Сильвії), він ледве вийшов із компартії.

Тепер Юрґен відмовився від своїх лівацьких поглядів і затято захищав досягнення нацистів: країна знову запрацювала, здолала безробіття, забезпечила населенню їжу, здоров’я і самоповагу. Нові робочі місця, нові дороги, нові заводи, нова надія — а як інакше вони цього досягли б? — питав він. Проте в доважок до цього йшла екстатична квазі-релігія і недобрий фальшивий месія. «За все треба платити», — сказав Юрґен. Хоча, може, і не таку високу ціну, як зараз. (Як їм це взагалі вдалося? — часто дивувалася Урсула. Здебільшого через залякування і штукарство. Але звідки взялися всі ці гроші й робочі місця? Може, з пошиття прапорів і форм — їх було стільки, що вистачило б на порятунок економіки кількох країн. «Економіка всюди на підйомі, — писала Памела, — нацистам просто пощастило, що вони можуть приписати це собі»). Так, сказав він, почалося з насильства, але це була одна судома, одна хвиля, просто Sturmabteilung спускав пару. Тепер усе й усі стали раціональніші.

У квітні вони сходили на парад з нагоди п’ятдесятого дня народження фюрера в Берліні. Юрґену виділили місця на трибуні для запрошених.

— Це, мабуть, велика честь, — сказав він.

Цікаво, що він зробив, аби заслужити таку «честь»? (Це взагалі його тішить? Із ним ніколи не знати). Він не зумів роздобути їм квитки на Олімпіаду 36-го, аж ось вони тут, пліч-о-пліч із великими цабе Райху. Останнім часом він весь час зайнятий. Правники, мовляв, ніколи не сплять. (Але ж, зауважила Урсула, вони готувалися проспати тисячу років).

Парад був нескінченний — штукарство Геббельса сягнуло нечуваних доти висот. Військова музика, а тоді увертюра від Люфтваффе — над головою уздовж Східно-західної осі й Бранденбурзьких воріт проревіли ескадрильї літаків у формації, хвиля за хвилею. Шум і гнів.

— Гайнкелі й мессершмітти, — пояснив Юрґен.

А він звідки знає? Усі хлопчики знаються на літаках, — сказав він.

А тоді — марш нескінченних полків, усе нові й нові солдати строєм крокували дорогою. Вони нагадали Урсулі танцюристок із гурту «Дівчатка Тіллер», ті так само задирали ноги.

— Stechschritt, — сказала Урсула, — хто взагалі це вигадав?

— Пруси, — розсміявся Юрґен, — хто б то ще.

*

Вона витягла плитку шоколаду, відламала шматочок і запропонувала Юрґенові. Він насупився і труснув головою, ніби вона продемонструвала неповагу до зібраної тут військової потуги. Вона з’їла ще шматочок. Дрібні акти опору.

Він нахилився ближче, щоб вона почула — юрма жахливо шуміла.

— Що-що, а їхня точність варта захвату, — сказав він.

Вона нею й захоплювалася. Точність справді майже надприродна. Кожен член кожного полку був бездоганно тотожний іншому, як робот, ніби їх зробили на фабричному конвеєрі. Було в тому щось нелюдське, але, врешті, армії й не мусять виглядати людськими, правда ж? («Процесія була дуже-дуже маскулінна», — відзвітувалася вона Памелі).

А британська армія зможе добитися такого самого механічного вишколу в такому самому масштабі? Совіти, може, і зможуть, а британці менш віддані ідеї.

Фріда в неї на руках вже заснула, а урочистості ще й не починалися. Гітлер приймав почесті, штивно витягнувши руку перед собою (з їхніх місць тільки руку, як кочергу, і було видно). Виявляється, влада надавала якоїсь своєрідної витривалості. Якби це був мій п’ятдесятий день народження, — подумала Урсула, — то я радше провела б його над Темзою, Бреєм чи Генлі, десь у тих краях, влаштувала би пікнік, дуже англійський пікнік — термос чаю, сосиски, яйця, канапки із зеленню, пиріг і пундики. Ціла її родина була присутня на цьому уявному ідилічному святкуванні, а Юрґен? Він вписався би як рідний — витягнувся б у траві у фланелевому костюмі для веслування, розмовляв би із Г’ю про крикет. Вони познайомилися і легко знайшли спільну мову. У 35-му вони навідалися в Англію, в Лисячий закут.

— Здається, він непоганий чоловік, — сказав Г’ю, хоча трохи похнюпився, коли довідався, що вона прийняла німецьке громадянство. Тепер вона вже розуміла, що це страшна помилка.