Живий звук

Ще Анжела не забуває наголосити: народилася вона в День усіх жінок[6], а хрестили її майже через рік, аби відбути це дійство точно в День усіх закоханих – святого Валентина[7]. Таким чином, бути жінкою, яка хоче дарувати всім тепло та кохання, – її призначення та приречення. Цю фразу я навіть виділив жирним і спробував пустити сльозу. Аби це дівчисько спочатку не викурило в мене в машині косяк, потім не займалося в ліжку акробатикою, для якої я вже, здається, трохи застарий, а потім не розповіло дещо про темну сторону так званої слави – точно пустив би. Не дивлячись на свій випещений роками чоловічий та професійний цинізм.

У школі особливими співочими талантами юна Анжела не виділялася. Закінчивши її, подалася в Чернівецький університет на філологію, яку так само закінчила як без особливих проблем, так і без надто помітних успіхів. Перший раз удача посміхнулася Сонцевій, як і годиться, несподівано. І зовсім не там, де вона посміхається майбутнім співачкам.

Не маючи можливості влаштуватися на нормальну роботу за фахом «Викладач української мови та літератури» яку рідній Кіцмані, так і в Чернівцях, Анжела послухалася поради подруги і пішла офіціанткою в невеличке, але пристойне кафе. Там вечорами грала жива музика і співала шансонетка. Репертуар свій вона скомпонувала з пісень Люби Успенської, Каті Огоньок та інших «зірок» російського шансону, репертуару Софії Ротару (на бенкетах дуже цінувалася «Одна калина за вікном»), додала туди кілька старих хітів груп «Міраж» та «Комбінація»[8] і чотири українські народні. Одного разу співачка застудилася, захрипла, і Анжела напівсерйозно попросилася спробувати заспівати замість неї.

Досі вона співала хіба в студентських компаніях чи вдома, коли доводилося допомагати мамі на городі. Зі слів самої Анжели, взявши тоді мікрофон, вона навіть не намагалася старатися – в неї вийшло все само собою. Вона заспівала «Водограй» так, наче робила це все життя і лише два дні тому вирішила відпочити. Того ж вечора на постійних відвідувачів чекала нова шансонетка.

Дуже скоро на місце Сонцевої-офіціантки взяли іншу дівчину. Аби не ображати іншу співачку, Анжела просто почала з нею чергуватися. Ще трошки – і вона відмовилася співати чужі пісні. Так виявилося, що вона до всього ще й пише вірші, котрі спокійно лягатимуть на музику. Тепер у дівчини склався невеличкий власний репертуар.

За півроку Анжела Сонцева вже працювала в одному з найкращих та найдорожчих чернівецьких ресторанів. Туди якось зайшов повечеряти відомий продюсер Микола Бобров. Професійна чуйка не підвела його. Аби мати можливість слухати виступи Анжели, Бобров залишився в Чернівцях ще на три дні. Увечері третього дня він познайомився зі співачкою і запропонував робити серйозний сольний проект. Для цього треба кинути все, що вдалося нажити та напрацювати тут, і починати штурм першої вершини – Києва.

«Я виросла в передгір'ї, ми з батьками часто ходили в гори. Тому для мене підкорювати кручі – справа не нова. Можна сказати – звична», – скромно зізналася Сонцева журналістці одного глянцевого журналу, куди її фотографували на обкладинку ще в листопаді минулого року.

На початку довелося сутужно. Спочатку жила в Боброва, потім він допоміг найняти однокімнатну квартиру на Південній Борщагівці в панельному будинку. Починала з виступів у невеличких клубах, давала концерти на периферії, з групою артистів майже півроку каталася Україною від Донецька до Ужгорода. Потім її почали вирізняти із загальної обойми, навіть помічати, впізнавати у кліпах та збірних концертах. Миловидне личко не стало безіменним серед подібних. Ім'я Анжели Сонцевої зазвучало, як і її пісні.

У вересні минулого року Сонцева як співачка дала два десятки виїзних концертів на підтримку політичної сили, яка йшла на дострокові парламентські вибори окремим блоком. Політична сила в парламент не пройшла, зате безкоштовні концерти Сонцевої всюди мали стабільний успіх. Та й заплатили політики достатньо, щоби Анжела змогла купити собі маленький, але пристойний будиночок у Бучі. Коли Бобров прямо сказав про це журналістам, не назвавши лише розмірів самої винагороди, критикани заткнулися. Усі артисти беруть бабло за агітаційні концерти, але не всі в цьому зізнаються і тим більше не поспішають хвалитися, куди витратили гонорар. Зате щиро доводять: співаємо, мовляв, не за долари-євро, а тому, що наш кандидат нам симпатичний як людина.

Хто ж у нас кандидат? Не так важливо. Важливіше, хто в нього спонсор. Григорій Захаревич, фінансова група «Південь». Це його я бачив позавчора на вечірці. Значить, будиночок у Бучі частково придбаний за його гроші…