Жизнеописание Петра Степановича К.

Как мне разъяснили, вступить в наследство мы сможем только по истечении срока в полгода после смерти папы. Для этого следует, прежде всего, написать заявления о том, что мы претендуем на наследство, или отказываемся от него (!). Заявления должны быть написаны каждым из нас в отдельности. Вы имеете право по доверенности позволить мне вести от вашего имени все дела по вопросу о наследстве.

Когда будете оформлять все бумажки у ваших нотариусов, пожалуйста, получите у них подробные консультации по вопросу о наследовании и сообщите мне об этом. Люди говорят, что нотариусы сознательно чего-то не договаривают, с тем чтобы к истечению полугода в наших делах не хватало какой либо закорючки, а отсутствие такой закорючки может привести к потере наших прав. В юридической конторе юрист не захотела мне дать разъяснения по этому поводу. Надеюсь, что когда мы сопоставим данные от разных нотариусов, у нас будет больше ясности.

Повторяю, все наши хлопоты могут оказаться пустыми, но то, что зависит от нас, я бы все-таки сделал.

XXXVIII

Получив письмо старшего брата, средний брат съездил в Задонецк, разузнал, что нужно, про захоронение праха Петра Степановича и сообщил обо всем в Харьков.

Був у Задонецьку на кладовищі. Могилу Любові Петрівни я знайшов. Добре збереглась емальована табличка, прив'язана алюмінівим дротом до дерев'яної тумби. Навіть стоїть на могилі голубенький глечик, в якому колись ставились квіти.

Я радився з завідуючою кладовищем, що треба, щоб поховати там урну батька. Вона порадила просто закопати урну на могилі і поставити загальний пам'ятничок. Мабуть, я так і зроблю. На мо прохання вона написала бумагу зі штампом, що вона не заперечу проти поховання праху нашого батька в одній могилі з його дружиною, цю бумагу я тобі і посилаю.

На кладовищі зібралось дуже багато нових поселенців. Є і знайомі. Лежить майже вся родина Бутенків в одному місці. Не вистача там тільки Івана та алкогольного Костика, який десь ще існу. Лежать Яницькі, батько і мати, Доренко, колишній поклонник Любові Петрівни, і т.ін.

Приїхав я додому стомлений і засмучений спогадами.

У нас зараз така новина: держава продала нам квартиру, в якій ми живемо. Заплатили за неї 3830 крб. 30 коп. Для цього нам довелося позичити у Лізи 1650 крб. Таким чином ми її боржники. Якщо приймати до уваги, що гроші з кожним днем втрачають свою вартість, ми, мабуть, зробили вірно.