Зібрання творів

[152] Вважалося, що Ліліт була першою дружиною Адама. Вона не побажала підкорятися своєму чоловікові, оскільки вважала себе таким самим творінням Бога, як і Адам.

[153] Bonne Jouissance (фр.) — «добра втіха» чи «добра радість», себто назва українською звучить як «Заїзд доброї втіхи».

[154] Cьє (давньофранцузьк. Sieur — «пан») — давньофранцузький титул, форма звертання до знатних осіб. Згодом, шляхом злиття слів усталеного звертання mon sieur (фр. — «мій пане») цей титул трансформувався у «мосьє» або ж «месьє».

[155] Сьє де Емо (Le Sieur des Emaux) перекладається з французької як «пан (володар) емалей», себто, ім’я є промовистим і натякає на хист його носія ховати своє істинне єство під зовнішнім шаром удаваної товариськости.

[156] Турень — колишня провінція Франції. Столицею було місто Тур. Під час політичної реорганізації території Франції 1790 року, територія Турені була розділена між департаментами Ендр і Луара, Луар і Шер та Ендр.

[157] Себто, міста, в межах якого розташований кафедральний собор. Свого часу наявність такого собору була однією з умов, які давали населеному пункту право називатися містом.

[158] Флеґетон або Піріфлеґетон — полум’яна річка у підземному царстві Аїд, а також однойменний річковий бог у давньогрецькій міфології.

[159] Вокабула (від лат. Vocabulum — «слово, ім’я, назва») — окремо взяте слово як предмет заучування напам’ять при первинному навчанні мовам; окремо взяте слово чужої мови.

[160] Сибілянти — у фонетиці — група передньоязикових щілинних приголосних звуків (с, з, ш, ж).

[161] Haute Esperance (фр.) — «висока (велика) надія», себто назва таверни українською звучить як «Таверна великої надії».

[162] Сен-Зенобі́ (англ. Saint Zenobie) — топонім, який, вірогідно, походить від імен святих Зиновія та Зиновії, ранньохристиянських мучеників і святих, які зазнали смерті від меча.

[163] Вогонь святого Ельма — явище, що полягає у виникненні досить тривалого електричного розряду при напруженні електричного поля в атмосфері. Виникає на гострих кінцях високих об’єктів і має вигляд світіння.

[164] Дорміторій (від лат. Dormire — «спати») — спільна спочивальня для ченців у католицьких монастирях. За часів середньовіччя ченці спали у загальній залі на вкритій соломою підлозі або на солом’яниках. Лише абати мали особисті келії.

[165] Ла-Френе (фр. La Frênaie) — вигадане Кларком Ештоном Смітом (як і переважна більшість топонімів Аверойну) місто, назву якого утворено від французького слова «Frênaie», яке означає ясен, а також ліс, у якому переважають ясени.

[166] Себто манускрипт з Александрійської бібліотеки.

[167] Летейські — cебто притаманні Леті — річці забуття в Аїді. Вважалося, що небіжчики, які пили воду цієї річки, забували усе своє земне життя. Звідси вислів — «канути у Лету», себто, піти у небуття.

[168] Келар — чернець, який завідує монастирським столом, коморою, харчовими припасами та їхнім розподілом.

[169] Cтигійський — від назви річки Стикс, яка, як вважалося у давньогрецькій міфології, розділяла світ людей та підземний світ — Аїд, а також неосяжне болото, що лежало у самому центрі підземного світу й до якого вливалися води усіх потойбічних річок — Стиксу, Ахеронту, Лети, Кокіту та Пірифлеґетону.

[170] Промовисте прізвище. Le chaudronnier у перекладі з французької означає «казаняр» або «котляр», себто, ремісник, який виготовляє казани. Тут, найімовірніше, натяк на казан як атрибут чаклунського мистецтва.

[171] Міський маршал — посадова особа у міських громадах, на яку покладаються обов’язки з охорони правопорядку.

[172] У цій книжці наведена первісна версія твору, написана Кларком Ештоном Смітом 18 червня 1932 року. Оригінальний варіант був відхилений редакцією часопису Weird Tales, для якого призначався, тому незабаром автор переробив оповідання, пожертвувавши викладом сюжету у формі своєрідного триптиха, в якому оповідь ведеться від імені різних дійових осіб (подібний виклад твору у формі документів і свідчень очевидців притаманний, зокрема, Г. Ф. Лавкрафту, взяти до прикладу його знаний «Поклик Ктулху»). Тож оповідання «Аверойнський Звір», опубліковане в травні 1933 року у Weird Tales, було суттєво скорочене, виклад подій у ньому ведеться від імені Люка ле Шадроньє, до якого в супроводі маршала з’являється сам абат Теофіль, а вигнання Звіра відбувається не за допомогою гіперборейського порошку, що його порадив застосувати позаземний демон, ув’язнений у персні Ейбона, як у першій версії, а за допомогою самого демона, якого ле Шадроньє звільняє, розбивши пурпуровий самоцвіт. І якщо скорочення тексту, яке принесло в жертву первісний триптих, загалом не покращило оповідання, то перероблена кінцівка твору припала Смітові до смаку, адже, як він згодом написав у листі до Авґуста Дерлета, датованому 22 березня 1933 року: «різноманітні переробки надзвичайно покращили [оповідання]». З огляду на це, перекладач вважає задоречне навести тут альтернативну кінцівку оповідання: