Зібрання творів

[316] Мачу-Пікчу (кеч. Machu Pikchu — «стара вершина») — доколумбове місто інків, розташоване в Андах на висоті 2400 метрів на вершині гірського хребта над долиною річки Урубамби в Перу, за 80 км на північний захід від міста Куско.

[317] Теокалі (в перекладі з мови наватль (ацтекської) — «будинок бога») — тип культової споруди, мезоамериканська піраміда з храмом на вершині. Являє собою чотирикутну кам’яну піраміду, сторони якої, як правило, чітко орієнтовані по сторонах світу. Піраміда складалася з декількох уступів, що утворювали тераси, а також мала круті сходи на всю висоту.

[318] Марсіанська тканина, є вигадкою Кларка Ештона Сміта.

[319] Фобос — два природні супутники Марса.

[320] П’ядуни (лат. Geometridae) — родина нічних метеликів. Назву geometridae, себто, дослівно «землеміри», ця родина дістала через те, що гусінь цих метеликів має лише дві пари ніг, внаслідок чого гусінь спершу висуває вперед голову і груди за допомогою грудних ніг, а потім підтягує задню частину тіла. Збоку це схоже на те, неначе гусінь міряє землю п’ядями, звідси походить українська назва родини.

[321] Детрит — нагромадження уламків гірських порід, жорстви, скупчення рослинних або тваринних решток.

[322] Фумігант (від лат. fumigare — «обкурювати», «диміти») — речовина, що застосовується для фумігації — очищення приміщень від шкідників за допомогою отруйних або їдких випарів.

[323] Карту́ш (від фр. cartouche, буквально — «набій», «патрон») — подовгастий овальний контур, який окреслює собою ієрогліфи. Картуші з горизонтальною рискою під ними позначають написаний в них текст як царське ім’я.

[324] Кларк Ештон Сміт почав писати це оповідання наприкінці серпня 1931 року. Серед подій, які надихнули його на написання цього твору, стали лісові пожежі, що вирували в Каліфорнії того літа і з якими він мусив боротися. За словами Сміта, небо після них було «темне і закіптюжене, наче випалене небо над планетою Марс». А головним літературним джерелом натхнення був рукопис повісті Лавкрафта «У горах божевілля», яку Сміт захоплено перечитував у серпні 1931 року і з якої запозичив ідею оздобленої зображеннями підлоги катакомб. Спершу автор хотів назвати оповідання «The Vaults of Abomi» («Склепи Абомі»). Кларк Ештон Сміт закінчив роботу над першим нарисом цього оповідання 12 вересня 1931 року. Але Фарнсворт Райт, головний редактор Weird Tales, відхилив первісний твір, вважаючи, що Смітові слід «пришвидшити» першу половину історії та зазначив, що коли залишити оповідання в такому вигляді, то більшість передплатників часопису «ніколи не дочитають до цікавої частини». Тож Смітові довелося видалити близько двох тисяч слів детальних описів. У такому вигляді редакція Weird Tales таки прийняла оповідання і 1932 року опублікувала його у травневому числі. Цього разу Фарнсворт Райт назвав цей твір «приголомшливим оповіданням, потужною історією». А втім, цікавим є той факт, що насправді авторові поступки були відносно незначними і «пришвидшення» першої частини оповідання зумовлене насамперед тим, що Сміт видалив передмову, зробивши з неї післямову. Загалом Кларк Ештон Сміт вважав такі скорочення злочинами проти твору, називав їх «хірургічними видаленнями», а у листі до Лавкрафта висловлювався щодо цих вимушених правок так: «Щодо «Склепів Йог-Вомбіса», то я послав би Райта під три чорти, якби не мав підтримувати своїх батьків і платити борги. З цих причин для мене важливо, щоб якомога більше моїх оповідань були прийняті й опубліковані в прийнятні строки. Хай там як, а я не став скорочувати оповідання такою мірою, якою пропонував мені Райт, і відмовився жертвувати суттєвими деталями і подіями вступної частини. Те, що я насправді зробив, полягає переважно в ущільненні описів, деякі з яких видавалися дещо велемовними. Але я відновлю більшість з них, якщо колись це оповідання буде видане у формі книжки». Тут варто лише додати, що за життя Сміт так і не опублікував відновленого твору. Оригінальну версію цього оповідання Сміт 1934 року подарував Робертові Гейворду Барлов, і врешті-решт вона опинилася в приватній колекції. Текст, наведений у цій книжці, є найповнішою версією твору й походить головним чином з оригінального друкопису Сміта.

[325] Йдеться про поширений сюжет, який, зокрема, зустрічається в Біблії та «Книзі тисячі й однієї ночі». За цим сюжетом цар Соломон ув’язнив джинів, які повстали проти нього, в мідних (або, в інших варіантах сюжету — у латунних) глеках, що запечатав своєю печаткою так, що джини не могли звільнитися звідти самотужки, і кинув глеки в море. Лише через багато століть випадковий рибалка виловив один з таких глеків і, знявши з нього печатку, побачив, що зсередини вирвався стовп диму, який, сягнувши небес і загуснувши, набрав форми джина.

[326] Пустельний марсіанський смерч, є вигадкою Кларка Ештона Сміта.

[327] Проспектор — особа, яка займається пошуком родовищ корисних копалин.