Зібрання творів꞉ повісті, оповідання

— Ходімо зі мною, — сказала я. — І прихопіть із собою свічку.

Моя спальня була під кімнатою брата, і, зайшовши досередини, я відчула, що вся тремчу. Глянувши вгору на стелю, я побачила темну мокру пляму, зрошену чорними каплями, і калюжу якоїсь жахливої речовини на білому простирадлі.

Я побігла сходами нагору і голосно загрюкала у двері.

— О Френсісе, Френсісе, мій любий братику, — кричала я, — що з тобою трапилося?

А тоді вслухалася. Крім приглушених звуків, схожих на шум води, що кипить і вивергається, більше нічого не було чути, тож я крикнула гучніше, але не почула нічого у відповідь.

Незважаючи на те, що доктор Хеберден сказав мені більше не турбувати його, я все одно пішла до нього і зі сльозами, що градом котилися по моїх щоках, розповіла йому про все, що трапилося. Він вислухав мене з незворушним, похмурим обличчям.

— Лише заради пам'яті вашого покійного батька, — врешті мовив він, — я піду з вами, хоч і не в змозі чимось зарадити.

І ми пішли. На темних, тихих вулицях уже кілька тижнів панувала страшенна спека і засуха. У світлі ліхтарів я бачила бліде обличчя доктора, а коли ми дісталися до нашого дому, у нього почали тремтіти руки. Ми не стали баритися, а зразу ж піднялися сходами нагору. Я тримала в руках лампу, а він голосно й рішуче вигукнув:

— Містере Лестер, ви мене чуєте? Я мушу вас побачити. Відгукніться!

У відповідь ми не почули нічого, крім того здавленого звуку, про який я вже говорила.

— Містере Лестер, я чекаю. Негайно відчиніть двері, інакше я їх виламаю. — А тоді він крикнув так, що його голос відлунням покотився поміж стінами.

— Містере Лестер! Востаннє наказую вам відчинити двері.

— Ох! — зітхнув він після хвилини важкої тиші, — ми дарма гаємо час. Будьте такі ласкаві, принесіть мені кочергу чи щось на кшталт цього.

Я побігла в маленьку кімнату, розташовану в глибині дому, де зберігався різний непотріб, і знайшла важкий, схожий на струг інструмент, що міг би стати доктору в пригоді.

— Чудово, — сказав він, — думаю, це підійде. Попереджаю, містере Лестер, — він голосно закричав у замкову шпарину, — зараз я ламатиму двері у вашу кімнату.

А тоді я почула скрегіт, потім удар, від якого розкололося дерево, і двері з гучним тріском розчахнулися. На якусь мить ми відсахнулися назад, нажахані страшним нелюдським криком, наче ревом монстра, який пролунав із пітьми.

— Тримайте лампу, — сказав доктор, і ми зайшли досередини, роззираючись по кімнаті. — Ось воно, — сказав доктор Хеберден, швидко вдихнувши, — дивіться, там, у кутку.

Я глянула туди, куди показував доктор, і раптовий гострий біль стиснув моє серце, немов розпеченими кайданами. Там, на підлозі, закипаючи від гниття, розтеклася темна смердюча маса, не рідка і не тверда; вона танула, міняючись у нас на очах, і булькала маслянистими бульбашками, немов кипляча смола. Зсередини тої плями, мов очі, світилися дві вогняні цятки, і я побачила, як подоби кінцівок корчилися й звивалися, а тоді піднялося вгору те, що раніше могло бути рукою. Доктор ступив крок уперед, схопив залізний прут і в пориві злості та ненависті вдарив нею у вогняні цятки, він бив по них ще і ще. Врешті вони згасли.

Через тиждень чи два, коли я більш-менш оклигала від пережитого потрясіння, до мене навідався доктор Хеберден.

— Я продав свою практику, — почав він, — і завтра вирушаю у довге плавання. Не знаю, чи коли-небудь повернуся до Англії. Скоріш за все я куплю невеличку ділянку землі десь у Каліфорнії й там доживатиму свого віку. Я приніс вам цього листа, який ви можете, коли зберетеся на силі, відкрити і прочитати. У ньому звіт доктора Чемберса про той порошок. До побачення, міс Лестер, на все добре.

Він пішов, а я одразу ж розкрила конверт, не в змозі далі чекати. Всередині був цей рукопис, який я, з вашого дозволу, вам прочитаю. У ньому викладена приголомшлива історія.

«Мій любий Хебердене, — починався лист, — я непростимо затягнув із відповіддю на ваше запитання стосовно тієї білої речовини, яку ви мені надіслали. Правду кажучи, певний час я вагався, який спосіб обрати, тому що в природничих науках, як і в теології, існують як упередження, так і загальноприйняті норми, і я знав, що, сказавши вам правду, я ображу ваші вкорінені переконання, яких я сам колись твердо притримувався. Однак я вирішив бути з вами відвертим, тому спершу мушу вам дещо коротко про себе розказати.