Зібрання творів꞉ повісті, оповідання

— Пробачте, міс Лестер, та, наскільки я зрозумів, ви опинилися у скруті, тому й звернулися до мене з проханням про допомогу.

— Ах, — мовила вона, — я вже й забула. Порівняно з тим, про що я вам розповіла, мої теперішні клопоти видаються зовсім незначними. Та оскільки ви дуже добрий до мене, я продовжу. Ви не повірите, та я дізналася, що деякі люди підозрювали мене, чи радше робили вигляд, що підозрюють, у вбивстві мого брата. Ці люди — мої родичі, чиї мотиви були надзвичайно ницими. Я відчула на собі те ганебне приниження, коли за тобою спостерігають. Так, сер, за мною стежили, коли я поїхала за кордон, а, повернувшись додому, я виявила, що й тут за мною невпинно і підступно підглядають. Незважаючи на мій бойовий дух, мені несила було це терпіти, і, поламавши трохи голову, я придумала, як вислизнути з рук тих, хто за мною ходив назирці. На щастя, мені це вдалося. Я одягла маскарадний траур і вже певний час ховаюся за цією маскою, не викликаючи ні в кого жодних підозр. Втім, у мене є всі причини вважати, що віднедавна переслідувач знову вийшов на мій слід. Якщо тільки я не помиляюся, вчора я помітила детектива, мерзенним завданням якого є слідувати за кожним моїм кроком. Ви, сер, спостережливий і гострозорий, тож скажіть, чи не помітили ви когось, хто таївся по закутках цього вечора?

— Навряд чи, — відповів Дайсон. — А ви можете описати мені цього детектива?

— Звісно. Моложавий темноволосий чоловік з темними бакенбардами. Одягнувши на себе величезні окуляри у спробі замаскуватися, він все одно не в змозі приховати своєї тривожної поведінки та швидкого, нервового погляду, який він кидає навсібіч.

Цей опис став останньою краплею для бідолашного Дайсона, який відчайдушно хотів якомога швидше вирватися з цього будинку, кинувши наостанок гостре слівце, та його порядність не дозволила цього зробити.

— Даруйте, міс Лестер, — сказав він з крижаною ввічливістю, — та я нічим не зможу вам допомогти.

— Ах, — мовила вона скрушно, — здається, я чимось вас образила. Скажіть, що я зробила не так, і я попрошу у вас вибачення.

— Ні, ви помиляєтеся, — заперечив Дайсон, хапаючи свого капелюха і над силу вимовляючи слова, — ви тут ні до чого. Та, як я вже казав, нічим не зможу вам допомогти. Можливо, — додав він з легким відтінком сарказму, — мій друг Рассел стане вам у пригоді.

— Дякую, — сказала вона у відповідь. — Я неодмінно звернуся до нього, — і леді зайшлася гучним сміхом, що по вінця наповнив чашу обурення й замішання містера Дайсона.

Він квапливо покинув будинок, насолоджуючись довгою прогулянкою темними вулицями, що поволі сіріли, а незабаром будуть залиті яскравим світлом ранкового сонця. Час від часу йому на шляху траплялися заблукалі гульвіси, але, на його думку, так змарнувати ніч міг тільки він. Наблизившись до свого дому, він вирішив, що потрібно щось міняти. Він відцурається ірландського та арабського фольклору і оформить підписку у «Мьюді[67]», замовляючи прості й безвинні книги.

Дивна пригода у Клеркенвеллі