Зібрання творів꞉ повісті, оповідання

Вже кілька років містер Дайсон винаймав помешкання на порівняно тихій вуличці в Блумсбері, де, як він дещо бундючно висловлювався, тримав руку на пульсі життя, а не глухнув від тисячі пліток, що розліталися головними артеріями Лондона. Для нього джерелом своєрідного, якщо не сказати таємного, задоволення було те, що від ближнього рогу Тотгенгем-Корт-Роуд сотні омнібусів роз'їжджалися по всіх кінцях міста. Він ретельно розмірковував над тим, як йому краще дістатися Дальстона, і жив думкою про чудову дорогу, що вела в далекий Ілінг та вулиці за межами Вайтчепела. Своє помешкання, що спочатку було «мебльованою квартирою», він поступово очистив від позбавлених смаку речей, і хоч тут не було такої розкоші, як у його колишніх апартаментах неподалік від Стренду, спартанська грація інтер'єру чудово відображала його смакові вподобання. Килими були старі, проте їхня краса пробивалася навіть крізь вицвілі візерунки; гравюри, майже всі з яких — пробні відбитки автора, гармоніювали з широкими білими лямівками та рамами зі справжнього чорного дуба, і жодної штучної деревини. Попри мінімалізм у меблях, у нього було все необхідне: в одному кутку стояв міцний квадратний стіл, який не вирізнявся нічим особливим, перед каміном розмістилася дерев'яна лава з високою спинкою, датована сімнадцятим століттям, а доповнювали інтер'єр два дерев'яні крісла з підлокітниками та книжкова шафа в стилі ампір. Утім, там був ще один предмет, вартий особливої уваги. До всього того умеблювання Дайсону було байдуже, понад усе він цінував свій письмовий стіл — оригінальний витвір з лакованого дерева, за яким він міг годинами сидіти, повернувшись спиною до кімнати, зайнятий відчайдушними літературними пошуками, або, як він висловлювався, погонею за влучним словом. Шухляди письмового стола були вщерть заповнені рукописами та записниками, що стали результатом багаторічних експериментів та проб. Простора й глибока внутрішня ніша була забита чорновими начерками задумів, що нагромаджувалися роками. Дайсон належав до тих майстрів слова, хто яро прискіпувався до деталей та прийомів у своєму письмі, і навіть якщо він лестив собі титулом митця, його заняття, проте, нікому не приносило шкоди, адже він — чи то видавці — вирішили все-таки не втомлювати світ, друкуючи його творіння.

Отак Дайсон відгороджувався від світу за своєю уявою, добираючи слів та борючись, як боровся його друг-відлюдник із Бейсвотера, з практично непереможною проблемою стилю, але завжди з упевненістю, а не з хронічною депресією реаліста. Після пригоди з квартиранткою з другого поверху на Абінґдон Ґроув він майже невпинно працював над однією оповіддю, події якої розгорталися в усіх можливих і неможливих напрямах. Але щойно Дайсон поставив крапку в кінці історії й відклав перо, як раптом згадав, що вже цілих п'ять днів не виходив пройтися вулицями міста. З усім ентузіазмом після завершення роботи, що все ще вирувала в його голові, він відклав убік папери і вийшов з дому, крокуючи тротуаром з тим неймовірним відчуттям тріумфу, коли кожен камінець на його шляху, здавалося, міг стати підґрунтям чергового шедевру. Уже сутеніло, осінній вечір загортався в пелену туману, вітер стих, і в цьому затишші голоси людей, шум транспорту і безперервний тупіт ніг по тротуару нагадували Дайсону звуки, що долинають зі сцени театру, коли весь зал замовкає. На площі дощем осипалося листя, а вулиця виблискувала стриманими вогнями вітрин м'ясних крамничок та яскравим світлом овочевих магазинів. Стояв суботній вечір, і з нетрів міста повисипало повно всілякого люду. Жінки, яких не пощадило життя, у вицвілих чорних сукнях пробували на дотик великі кусні м'яса не першої свіжості, інші поспішали придбати огидну на вигляд капусту, а навколо дешевого елю роївся цілий натовп. Блукаючи серед нічних вогнів, Дайсон не переймався побаченими картинами. Він любив поміркувати над чимось, але йому було далеко до де Квінсі після дози опію[68]. Йому було байдуже, дорога чи дешева нині цибуля, і він не скакав би від радості, якби ціна на м'ясо впала до двох пенсів за фунт. Поглинутий думками про свою оповідь, ретельно зважуючи деталі сюжетної лінії та саму побудову твору, смакуючи ту чи ту вдалу фразу і розмірковуючи про прикрі прорахунку він вибрався з товчії, що панувала на освітлених гасовими лампами вулицях, й заглибився у тишу віддалених безлюдних кварталів.